Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Гончара В.П.,

суддів: Амеліна В.І, Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, управління Держземагаенства у Бориспільському районі Київської області про визнання частково недійсними кадастрових номерів земельних ділянок, визнання права на отримання кадастрового номеру земельної ділянки, зобов'язання присвоїти кадастровий номер земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, управління Держземагаенства у Бориспільському районі Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, управління Держземагаенства у Бориспільському районі Київської області про визнання частково недійсними кадастрових номерів земельних ділянок, визнання права на отримання кадастрового номеру земельної ділянки, зобов'язання присвоїти кадастровий номер земельної ділянки.

Посилаючись на те, що їй було відмовлено у визначенні кадастрових номерів на належні їй на праві власності земельні ділянки через накладку земельних меж з боку межі земельних ділянок відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які отримавши кадастрові номери на свої земельні ділянки в межах накладок на частину її землі, фактично отримали право власності на неї та можливість розпорядження, чим порушують її права.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0, 347 га, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_4, яка самовільно знищила межові знаки земельних ділянок й встановила цегляну огорожу. 23 липня 2013 року при встановлені зовнішніх меж земельної ділянки відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, вона дізналася, що земельна ділянка ОСОБА_4 накладається на її земельну ділянку, що порушує її права як власника й користувача земельної ділянки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року, у задоволенні первинного та зустрічного позовів відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення у повній мірі не відповідають.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 й ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з їх безпідставності та недоведеності.

Проте, повністю з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 12 ЦК України, передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_4, посилаючись на порушення своїх прав власника, просила визнати частково недійсними кадастрові номери присвоєні земельним ділянкам відповідачів, визнати за нею право на отримання кадастрового номеру на земельну ділянку й зобов'язати управління Держземаганства у Бориспільському районі Київської області присвоїти кадастровий номер належній їй на праві власності земельній ділянці.

ОСОБА_5 обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначала про порушення права власності на земельну ділянку через накладення на неї земельної ділянки ОСОБА_4

Згідно ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальний, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором при державній реєстрації. Відповідно до ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок у складі державного реєстру земель включає Поземельну книгу, яка містить відомості про земельну ділянку та книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

Порядок присвоєння кадастрового номера земельній ділянці (у тому числі переданій у власність чи користування) визначається Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, ч. 6 ст. 16 Закону України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

На порушення вимог ст.ст. 212 - 215 ЦПК України, суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги закону уваги не звернули; не визначилися з порядком визначення та присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_4, не з'ясували чи було дотримано такого порядку при зверненні позивача до управління Держземагаенства у Бориспільському районі Київської області з заявою про отримання кадастрового номеру та результат розгляду такої заяви, не перевірили за яких обставин земельній ділянці ОСОБА_5 було присвоєно кадастровий номер, чи є дійсно накладання меж земельної ділянки позивача на інші земельні ділянки, які перебувають у власності інших землевласників.

При цьому суди, взагалі не уточнили підстави заявлених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовних вимог, не з'ясували їх суть і характер та не визначилися відповідно до цього з правовою нормою, яка підлягає застосуванню; не встановили та не зазначили у рішенні які права, свободи чи законні інтереси сторін порушені й яким чином вони можуть бути відновлені, взагалі не перевірили чи відповідають обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав вимогам ст. 16 ЦК України й чи призведе застосування обраного способу до захисту порушених прав чи інтересів; належним чином не вмотивували свого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України суди взагалі не сприяли повному й всебічному з'ясуванню обставин справи.

Таким чином, суд як першої так і апеляційної інстанції не в повній мірі з'ясував усі обставини справи та не визначився з характером правовідносин, які склалися між сторонами, відповідно невірно застосував норми матеріального права.

За таких обставин, які свідчать про те, що судами неправильно застосовано закон, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, вони в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого необхідно усунути зазначене вище та ухвалити судове рішення відповідно до закону.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.