6-7607св14 Про стягнення грошової суми за депозитним договором, відшкодування моральної шкоди - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний Банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") про стягнення грошової суми, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2012 року,

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 вересня 2005 року між нею та ПАТ "Промінвестбанк" було укладено депозитний договір № НОМЕР_1 з сумою вкладу 3 537 доларів США. У подальшому вона неодноразово вносила на депозитний рахунок кошти в іноземній валюті. 11 жовтня 2008 року позивачка зняла з депозитного рахунку 40 000 доларів США, після чого остаточний залишок на депозитному рахунку становив 522 773 доларів США. У червні 2009 року позивачка звернулась до ПАТ "Промінвестбанк" з вимогою про надання їй виписки про рух грошових коштів на депозитному рахунку. Листом від 6 липня 2009 року № 04-02/1700 банк надав відповідь, що зазначений депозитний рахунок не відкривався та грошові кошти в касу банку нею не вносилися.

Посилаючись на те, що ПАТ "Промінвестбанк" відмовляється повернути їй суму банківського вкладу, що свідчить про невиконання з його боку зобов'язань за договором банківського вкладу, просила стягнути з банку суму вкладу в розмірі 522 773 доларів США та 50 тис грн на відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи, змінивши підстави позову й уточнивши позовні вимоги, позивач просила на підставі ст. 1172 ЦК України стягнути з ПАТ "Промінвестбанк" на її користь 484 257 доларів США на відшкодування шкоди, завданої їй у зв'язку з неповерненням коштів, які були внесені нею до банку як вклад, без урахування нарахованих банком процентів, та 5 тис грн на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що внаслідок привласнення грошових коштів працівниками ПАТ "Промінвестбанк": ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яких притягнуто як обвинувачених і яким пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України, їй заподіяно збитки.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ОСОБА_3 збитки в розмірі 870 811 грн 48 коп. та 5 тис грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2012 року апеляційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2012 року рішення апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2012 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року скасовано в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "Промінвестбанк" про стягнення моральної шкоди. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року залишено в силі.

Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року задоволено частково заяву ПАТ "Промінвестбанк" про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2013 року. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

У силу вимог ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 13 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Промінвестбанк" укладено депозитний договір № НОМЕР_1 з сумою вкладу 3 537 доларів США, на який у подальшому вносилися кошти в іноземній валюті, залишок коштів становить 522 773 доларів США. Зазначений депозитний договір у встановленому порядку в банку не реєструвався, інформація про нього в базі даних чинних депозитних договорів банку відсутня, грошові кошти в іноземній валюті на рахунок № НОМЕР_1 не надходили.

Згідно з актом про службове розслідування від 12 травня 2009 року повноважна комісія, створена відповідачем, встановила, що позивач дійсно вносила зазначені у позові грошові кошти в іноземній валюті, які приймали від неї працівники банку ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, знаходячись на своєму робочому місці, які і ставили відмітки про отримання грошей в ощадній книжці позивачки (а. с. 53-56).

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи, проведеної експертами сектора НІЕКЦ при ГУМВС України в Донецькій області в межах розслідування кримінальної справи, від 18 листопада 2009 року в ощадній книжці АКБ "Промінвестбанк" № НОМЕР_1, яка відкрита на ім'я ОСОБА_3, окремі підписи в графі "уповноважений працівник банку" зроблені ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які перебували у трудових відносинах з відповідачем та працювали відповідно старшим касиром-контролером сектору вкладних операцій і завідуючою безбалансового відділення № 5. Зазначені особи звільнені за власним бажанням у березні-лютому 2009 року (т. 1, а. с. 144-145).

За фактом заволодіння невстановленими співробітниками філіалу Пролетарського відділення ПАТ "Промінвестбанк" у м. Донецьку грошовими коштами фізичних осіб з використанням свого службового становища під виглядом оформлення депозитних вкладів з видачею фіктивних ощадних книжок порушено кримінальну справу № 81-1377.

Постановою слідчого по ОВД СУ ГУМС України в Донецькій області від 03 листопада 2009 року ОСОБА_3 визнана потерпілою у вищезазначеній кримінальній справі (а. с. 259).

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та стягуючи на її користь суму депозитного вкладу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено депозитний договір, про що свідчить видана позивачеві ощадна книжка з відмітками банку про внесення нею коштів на депозитний рахунок. Грошові кошти в касу банку та на кореспондований рахунок банку від позивача не надходили внаслідок неправомірних дій працівників банку

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач визнана потерпілою у кримінальній справі, неправомірні дії працівників банку, пов'язані з видачею позивачеві ощадкнижки та прийняття від неї коштів, виходять за межі дисциплінарного проступку та обставини, на які позивач посилається як на підставу свого позову, у тому числі розмір збитків, заподіяних потерпілому, є предметом дослідження у кримінальній справі, розгляд якої не закінчений, обвинувальний вирок відносно вказаних осіб на теперішній час відсутній, а тому зазначені позовні вимоги є передчасними.

Скасовуючи в повному обсязі рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог, суд касаційної інстанції виходив з того, що ні нормами Конституції України (254к/96-ВР) , ні законом чи іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, ні договором не передбачено право на відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди у зв'язку з неповерненням банківського вкладу, вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Водночас, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 870 811 грн 48 коп., суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від позивача на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків і, як наслідок, необліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Проте Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України не погодилася з такими висновками, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на закріплене в ЦК України (435-15) та інших нормативно-правових актах визначення договору банківського вкладу: банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору.

За змістом статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8. Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9. Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10. Інструкції).

Пункт 10.1. Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Таким чином, за результатами перегляду справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України надала у справі № 6-149цс13 правовий висновок, згідно з яким письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки.

Покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов'язань, зокрема статей 1058 - 1060 ЦК України.

Висновок суду про те, що видача позивачці ощадної книжки є підтвердженням укладення договору банківського вкладу, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала таким, що не ґрунтується на вимогах матеріального закону.

Крім того, переглядаючи справу, Верховний Суд України встановив, що поза увагою суду залишилась і та обставина, що під час розгляду справи позивачка змінила підстави позову та вважала, що незаконними діями працівників банку, які привласнили належні їй грошові кошти, їй завдано збитків.

Отже, суди не визначилися із характером спірних правовідносин та відповідною нормою матеріального права, яка їх регулює, помилково на обґрунтування своїх висновків посилалися одночасно на положення статей 1058 - 1060 ЦК України й положення статті 1172 ЦК України.

Водночас Верховний Суд України звернув увагу судів на те, що аналіз положень статей 1166 та 1172 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов'язань, зокрема статей 1058 - 1060 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд як на державний орган покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Вищенаведене дає підстави для висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 304 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановили правової природи заявленого позову, не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.