Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника військового прокурора Болградського гарнізону Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - комунальне підприємство "Житлово-комунальне об'єднання-1", про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення із самоправно зайнятого житлового приміщення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2012 року,

У січні 2012 року заступник військового прокурора Болградського гарнізону Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що сім'ї із двох осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, виданий ордер № 5022 на право зайняття квартири АДРЕСА_1.

Відповідачі з 1994 року не проживають у вказаній квартирі. З 2005 року до неї самовільно, без будь-яких документів, які б давали право на вселення, вселився ОСОБА_8, який житло утримує неналежним чином та систематично його руйнує.

Просив визнати ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, та виселити ОСОБА_8 із вказаної квартири.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 вересня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2012 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 вересня 2012 року скасовано, позов задоволено. Визнано ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1

У касаційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що особа не може бути позбавлена права користування житлом, якщо вона не має іншого житла. Про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_8 не надано доказів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не проживали у спірному житловому приміщенні понад встановлений ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР строк, тому є такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Належні докази про наявність правових підстав для проживання ОСОБА_8 у спірній квартирі відсутні.

Із такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Встановлено, що протоколом Білгород-Дністровської гарнізонної житлової комісії від 01 лютого 1993 року № 4 квартира АДРЕСА_1 розподілена військовослужбовцю ОСОБА_7

20 травня 1993 року ОСОБА_7 виданий ордер на вказану квартиру на сім'ю із двох осіб - на нього та дочку ОСОБА_7 (а.с. 10).

Згідно з адресною довідкою від 24 січня 2012 року за даними адресного бюро Білгород-Дністровського МВ УМВС України ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1, з 12 січня 1994 року (а.с. 30).

Відповідно до довідки КП "ЖЕО-1" від 11 червня 2012 року № 357 житловий будинок по АДРЕСА_1 перебуває на балансі КП "ЖЕО-1" з 01 червня 2011 року (а.с. 146).

Відповідно до ст. ст. 5, 15 ЖК Української РСР вказаний житловий будинок перебуває у комунальній власності і повноваженнями щодо його розпорядження наділений орган місцевого самоврядування, а не КП "ЖЕО-1", що здійснює обслуговування вказаного житлового будинку.

Згідно з ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Зі змісту ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим суд не перевірив, чи прийнятий житловий будинок у комунальну власність, та не вирішив питання, чи порушено будь-які права Міністерства оборони України, і які саме, відповідачами, чи здійснює КП "ЖЕО-1" будь-які повноваження щодо розпорядження спірною квартирою, та не врахували отримані результати при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом.

Частиною 2 ст. 64 ЖК Української РСР передбачено, що до членів сім'ї наймача належать дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав відсутності понад шість місяців у цьому житловому приміщенні, якщо вони були відсутні протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України.

Статтею 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) судам роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування житловим приміщенням (ст. 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Апеляційний суд, визнаючи ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, керувався тим, що вони не проживали у спірній квартирі понад встановлений законом строк без поважних причин, проте на порушення ст. ст. 212, 214 ЦПК України, не навів мотивів та доказів на підтвердження зазначеного висновку. Висновки про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за місцем реєстрації не проживають із 1994 року, ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, у реалізації їхніх прав.

Із матеріалів справи вбачається, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дотрималися вимог щодо належного повідомлення ОСОБА_6, ОСОБА_7 про час та місце розгляду справи відповідно до ст. ст. 74 76 ЦПК України (1618-15) , чим, окрім іншого, порушено і вимоги ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Таким чином, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дотрималися встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

За таких обставин, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 335 ЦПК України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій мають бути скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 вересня 2012 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарження не підлягає.