6-480св14 Про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя, та зустрічний позов про захист права власності на будинок, усунення перешкод у його здійсненні та виселення - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Ровеньківський міський сектор Державної міграційної служби України в Луганській області, про захист права власності, усунення перешкод у його здійсненні та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 30 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 5 грудня 2013 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що в 2001 році вона поїхала до Італії на заробітки, а в 2003 році познайомилася з громадянином Італії ОСОБА_4, з яким стала проживати разом. У 2005 році за їх спільні кошти вони придбали житловий будинок АДРЕСА_2, в якому жили в період відпустки, а потім мешкали там постійно та вели спільне господарство. 12 травня 2011 року вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1. Житловий будинок і квартира були оформлені на відповідача, однак вона зареєстрована в зазначеному будинку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд встановити факт проживання її однією сім'єю з ОСОБА_4 без шлюбу, поділити спільне майно, виділивши їй квартиру АДРЕСА_1.

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1, тому просив суд захистити його право власності на житловий будинок за вищевказаною адресою, усунувши перешкоди в здійсненні права власності шляхом виселення з нього ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та зняття їх з реєстрації.

Рішенням Ровеньківського міського суду Луганської області від 30 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 5 грудня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено та виселено ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку АДРЕСА_2 та знято їх з реєстрації за вказаною адресою.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 з 16 січня 1983 року до теперішнього часу перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, доказів на підтвердження припинення шлюбу між ними ОСОБА_3 не надано, тому підстави для встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутні, також відсутні й підстави для визнання майна, набутого під час їх спільного проживання таким, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Разом з тим відповідачі за зустрічним позовом не є членами сім'ї ОСОБА_4, отже, на вимогу власника мали звільнити жиле приміщення.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Італії,перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, вступив у близькі стосунки з ОСОБА_3, громадянкою України, які тривали під час перебування останньої на заробітках в Італії та продовжувалися під час тимчасового приїзду ОСОБА_4 в Україну. Згідно з договором купівлі-продажу від 12 травня 2011 року ОСОБА_4 купив у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Частиною 1 ст. 64 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Зокрема, документи адміністративних і юридичних органів іноземних держав набувають сили письмових доказів за умови їх легалізації (засвідчення) консульськими посадовими особами або проставлення апостиля.

З матеріалів справи вбачається, що наданий суду Витяг з Реєстру записів про шлюб від 14 травня 2013 року не був легалізований (засвідчений) консульськими посадовими особами й не має спеціального штампу (апостиля), який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Конвенції і який засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

Крім того, у разі якщо письмові докази подаються до суду іноземною мовою, додається їх засвідчений в установленому порядку переклад українською мовою на підставі ст. 7 ЦПК України та положень договорів про правову допомогу в мові документів.

Проте переклад Витягу з Реєстру записів про шлюб від 14 травня 2013 року, наданого суду й прийнятого судом, як доказ, зроблений позаштатним перекладачем нотаріальних контор м. Луганська ОСОБА_11, в якому не вказується про відповідність перекладу оригіналу, а лише констатується факт виконання перекладу.

Також з матеріалів справи вбачається, що переклад Витягу з Реєстру записів про шлюб від 14 травня 2013 року, наданий представником ОСОБА_4, і переклад Витягу з Реєстру записів про шлюб від 24 травня 2013 року, наданий ОСОБА_3, не співпадають за змістом, а саме: вказані різні назви церкви, різні назви посадових осіб, які підписали Витяги, в одному - службовець записів актів цивільного стану, в іншому - відповідальний співробітник, містять різні відомості про сертифікат.

Разом з тим Витяги з Реєстру записів про шлюб, надані одним і тим самим органом з різницею в 10 днів, містять суперечливий зміст: у Витягу від 24 травня 2013 року зазначено про наявність справи про розлучення між ОСОБА_4 і ОСОБА_8, а у Витягу від 14 травня 2013 року такий запис відсутній.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Однак суд взяв до уваги в якості доказу Витяг з Реєстру записів про шлюб від 14 травня 2013 року, незважаючи на одержання його з порушенням порядку, встановленого законом, незважаючи на суперечність його змісту з іншим Витягом від 24 травня 2013 року та на сумніви щодо автентичності перекладу документа.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України "Про міжнародне приватне право" при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.

У ч. 1 ст. 16 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Так, ОСОБА_4 не проживає з колишньою дружиною ОСОБА_8 однією сім'єю з 1998 року, цей стан називається в Італії - сепараціоне. Розлучення наступає після того, як з моменту сепараціоне легале, пройде не менше трьох років.

При цьому, з моменту сепараціоне легале, встановленому ОСОБА_4 та ОСОБА_8, пройшло вже більше десяти років і ОСОБА_4 вважається таким, що не перебуває в шлюбі.

Юридичні норми, що регулюють сепараціоне легале вказані в Цивільному кодексі Італії, а саме: ст. ст. 150 - 158, розділ VІ Одруження, глава V Про розірвання шлюбу і сепараційне, книга 1 Про людину і сім'ю.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 саме відомості про те, що він не перебуває у шлюбі, надав нотаріусу під час надання довіреності на ім'я ОСОБА_12 на представництво його інтересів у суді, у зв'язку з чим нотаріус зробив відмітку в довіреності про те, що ОСОБА_4 не перебуває у шлюбі.

Також факт того, що ОСОБА_4 не перебуває в іншому шлюбі, підтверджується тим, що він мав вільний виїзд з Італії до іншої країни, який був би неможливим без згоди дружини, якщо б він перебував у шлюбі.

Проте суди на викладене уваги не звернули та в порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України не дали належної правової оцінки доводам ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 не перебуває в шлюбі з ОСОБА_8, не використавши, при цьому, ніяких способів здобуття інформації про законодавство Італії, яке регулює розірвання шлюбу, та його роз'яснення у порядку, встановленому законодавством, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволення зустрічного позову.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 30 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 5 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.