6-4813св14 Про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Імексбанк" про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Імексбанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року встановлено, що заборгованість публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") перед ним за договорами вкладу становить 698 500 доларів США; його заборгованість перед ПАТ "Імексбанк" за кредитним договором від 30 травня 2007 року становить 131 604 долари США; після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість ПАТ "Імексбанк" перед ним становить 566 895 доларів 58 центів США. Вказану заборгованість рішенням суду не було стягнуто, оскільки він не звертався до ПАТ "Імексбанк" із заявою про повернення суми вкладу. 9 серпня 2013 року він звернувся до відповідача із заявою про повернення йому заборгованості по вкладам. Однак станом на 22 серпня 2013 року від відповідача не надійшло жодної відповіді та не перераховано вказану заборгованість на рахунок, зазначений ним у заяві.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ПАТ "Імексбанк" на його користь заборгованість за договорами вкладу в розмірі 566 895 доларів 58 центів США.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з ПАТ "Імексбанк" на його користь заборгованість за договорами банківського вкладу в розмірі 566 895 доларів 58 центів США, що є еквівалентом 4 531 196 грн 37 коп. та 3 441 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

У касаційній скарзі ПАТ "Імексбанк" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що по закінченню строків дії договорів банківського вкладу позивачу не повернуто суми банківського вкладу, він звертався до банку із заявою про повернення грошових коштів за договорами банківського вкладу, яка відповідачем залишена без належного реагування, тому наявні всі підстави для стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу з урахуванням преюдиційного рішення суду, яким зараховано зустрічні позовні вимоги.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи судові рішення, суди виходили з того, що між ОСОБА_3 та ПАТ "Імексбанк" укладено договори банківського вкладу:

1) 22 червня 2006 року договір № 447-06/1 на відкриття строкового банківського вкладу фізичної особи в іноземній валюті, за умовами якого відповідач прийняв грошові кошти в розмірі 1 тис. доларів США зі сплатою 10,5 % річних на строк до 31 грудня 2008 року. Згідно з пп. 1.2, 1.3 вказаного договору ОСОБА_3 неодноразово поповнював свій депозитний рахунок, а саме: 17 квітня 2007 року на підставі договору про внесення змін до договору № 447-06/1 від 22 червня 2006 року позивач вніс на вказаний рахунок 5 тис. доларів США; на підставі договору від 12 червня 2007 року про внесення змін до договору № 447-06 від 22 червня 2006 року позивач по квитанції № 555 вніс 100 тис. доларів США; на підставі договору від 16 червня 2007 року про внесення змін до договору № 447-06 від 22 червня 2006 року позивач по квитанції № 1508 вніс 15 тис. доларів США.

2) 7 березня 2008 року договір № 46-08/1 строкового банківського вкладу фізичної особи в іноземній валюті, за умовами якого відповідач прийняв від позивача грошові кошти в розмірі 65 тис. доларів США зі сплатою 7 % річних на строк до 9 червня 2008 року. Внесення готівкових коштів у розмірі 65 тис. доларів США підтверджуються квитанцією № 2462 від 7 березня 2008 року. 15 квітня 2008 року позивачем з рахунку було отримано 5 тис. доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки.

3) 7 березня 2008 року договір на відкриття рахунку в іноземній валюті, на підставі якого через касу банку було внесено 220 тис. доларів США.

Таким чином ОСОБА_3 на підставі зазначених договорів станом на 25 березня 2010 року внесено 698 500 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на закріплене в ЦК України (435-15) та інших нормативно-правових актах визначення договору банківського вкладу, - банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення ст. 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору.

За змістом ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8. Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (п. 1.9. Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п. 1.10. Інструкції).

Пункт 10.1. Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Зазначена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-149 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на обґрунтування своїх вимог не було надано наведених вище документів на підтвердження внесення грошових коштів до ПАТ "Імексбанк".

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Крім того, відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Разом із тим суд на вказані положення закону уваги не звернув і відмовив у задоволенні клопотань відповідача про витребування у позивача доказів - оригіналів документів (заяв на внесення готівки, квитанцій), що підтверджують факт внесення ним грошових коштів до каси банку на відповідну суму вимог та приєднання до матеріалів справи виписок по рахункам ОСОБА_3, по яким заявлені вимоги про стягнення грошових коштів.

Отже, єдиним доказом, наявним у банку, який би підтверджував розмір внесених позивачем грошових коштів на рахунки та відповідно розмір виданих йому грошових коштів є виписки по рахункам позивача та оборотно-сальдові відомості по окремим рахункам (вкладним рахункам) філії ПАТ "Імексбанк" у м. Києві.

Встановлення зазначених юридично важливих фактів для правильного вирішення справи є необхідним, оскільки на а.с. 39, 63-64 знаходяться довідки банка про те, що на поточних рахунках позивача відсутня заборгованість банка перед ним. Проте суд взагалі не дав їм оцінки.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до ПАТ "Імексбанк" із заявою про повернення коштів за договорами банківського вкладу, оскільки 8 серпня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про перерахування грошових коштів у розмірі 566 895 доларів 58 центів США на свій поточний рахунок в іншому банку.

Разом з тим відповідно до ст. 16 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Також суди, посилаючись на преюдиційні обставини, встановлені рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року, зокрема, про те, що заборгованість ПАТ "Імексбанк" перед ОСОБА_3 у розмірі 698 500 доларів США, не звернули уваги на те, що в резолютивній частині вказаного рішення, встановлений лише розмір заборгованості ОСОБА_3 перед банком у розмірі 131 604 долари 42 центи США і відмовлено ОСОБА_3 у вимогам про стягнення депозитного вкладу.

Крім того, підтвердженням депозитного вкладу можуть бути документи, наведені вище, а обставини зазначеного преюдиційного рішення суду можуть лише свідчити про те, що такий спір уже був предметом судового розгляду, проте таке рішення суду не може замінювати необхідність подання до суду та перевірки судом саме у цій справі необхідних фінансово-касових документів.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшли передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_3

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, оскільки не встановлені фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.