Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Коротуна В.М., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Балаклавського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_3, третя особа - Обслуговуючий кооператив "Дачно-будівельний кооператив "Горний-2", про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, за касаційною скаргою першого заступника прокурора м. Севастополя на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 31 жовтня 2013 року,

У листопаді 2010 року прокурор Балаклавського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсним виданий Головним управлінням Держкомзему у м. Севастополі 27 квітня 2010 року на ім'я ОСОБА_3 державний акт серії ЯИ № 067186 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована у АДРЕСА_1, та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011088301413; витребувати на користь держави в особі Севастопольської міської ради з незаконного володіння відповідача зазначену земельну ділянку, кадастровий номер 8536300000:58:002:0653, грошовою вартістю 94 тис грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 29 березня 2010 року за № 825-р відповідачу було видано державний акт на спірну земельну ділянку, проте зазначеним розпорядженням адміністрація вийшла за межі своїх повноважень, оскільки правом розпорядження спірною земельною ділянкою наділена Севастопольська міська рада, та зазначене розпорядження скасовано за протестом прокурора, внаслідок чого підстав для видачі державного акта немає, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача.

Заочним рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 20 грудня 2012 року указаний позов задоволено в повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 31 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора м. Севастополя просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом встановлено, що розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 29 березня 2010 року № 825-р затверджено Обслуговуючому кооперативу "Дачно-будівельний кооператив "Горний-2" (далі - ОК "ДБК "Горний-2") проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 17 га та передано громадянам України - членам ОК "ДБК "Горний-2" у власність земельні ділянки загальною площею 17 га для індивідуального дачного будівництва, розташованих у АДРЕСА_1, з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення.

На підставі зазначеного розпорядження Головним управлінням Держкомзему у м. Севастополі 27 квітня 2010 року на ім'я відповідача видано державний акт серії ЯИ № 067186 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_1, кадастровий номер 8536300000:58:002:0653, з цільовим призначенням - для індивідуального будівництва, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011088301413.

На підставі протесту прокурора міста Севастополя розпорядження голови Севастопольської міської державної адміністрації від 29 березня 2010 року № 825-р, згідно з яким відповідач набув у власність спірну земельну ділянку, скасовано.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ) від 25 жовтня 2001 року до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження з розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, способами визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.

У силу вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з вищевикладеного, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що розпорядником земель в межах м. Севастополя та органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Севастопольська міська рада а не Севастопольська міська державна адміністрація.

Суду не надано доказів щодо звернення безпосередньо відповідача до Севастопольської міської ради із заявою про передачу спірної земельної ділянки у власність, у тому числі про надання згоди на розробку проекту відведення на земельну ділянку, щодо розробки проектно-технічної документації та її подання на розгляд раді, та, відповідно, не надано і рішень, пов'язаних з передачею земельних ділянок Севастопольською міською радою.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку видано не уповноваженим на те державним органом, а земельна ділянка на порушенням вимог земельного законодавства набута відповідачем без відповідної правової підстави.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний суд всупереч вимог ст. ст. 303- 304, 316 ЦПК України належним чином не з'ясував характеру і суті заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не встановив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовує свій позов.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального закону, а саме: ст. ст. 152, 155 ЗК України, з аналізу яких суд дійшов висновку про те, що визнання недійсним державного акта на право власності на землю як правовстановлюючого документа не передбачено цими нормами, тому вимога про скасування державного акта на право власності на землю є похідною і залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано оспорюваний державний акт.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 01 червня 2012 року, в задоволенні адміністративного позову заступника прокурора м. Севастополя про визнання протиправними та скасування, зокрема розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 29 березня 2010 року № 825-р "Про передачу у власність громадянам - членам ОК "ДБК "Горний-2" земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва", а також визнання протиправними дій Головного управління Держкомзему у м. Севастополі щодо підготування та направлення на реєстрацію державних актів громадян - членів ОК "ДБК "Горний-2", визнання протиправними дій СМФ ДП "Центр Державного земельного кадастру" щодо державної реєстрації державних актів громадян - членів ОК "ДБК "Горний-2" відмовлено.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України апеляційний суд вважав такими, що не підлягають доказуванню, обставини, які на його думку, встановлені постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року, про те, що громадянами - членами ОК "ДБК "Горний-2" дотримано всіх передбачених законом вимог щодо відведення (безоплатної приватизації) земельних ділянок, а Севастопольська міська державна адміністрація, видаючи розпорядження від 29 березня 2010 року № 825-р "Про передачу у власність громадянам - членам ОК "ДБК "Горний-2" земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва", діяла на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачено чинним законодавством України.

Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 - відповідач у цій справі не брав участі в адміністративній справі.

Крім того, не є безспірним висновок апеляційного суду про встановлення постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року обставин, які не підлягають доказуванню в цій справі, як то: громадянами - членами ОК "ДБК "Горний-2" дотримано всіх передбачених законом вимог щодо відведення (безоплатної приватизації) земельних ділянок; Севастопольська міська державна адміністрація, видаючи розпорядження від 29 березня 2010 року № 825-р "Про передачу у власність громадянам - членам ОК "ДБК "Горний-2" земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва", діяла на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачено чинним законодавством України, оскільки викладене є висновками суду та не підпадає під визначення "обставини" у розумінні ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Водночас, поза увагою апеляційного суду залишилося спеціальне законодавство, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

За положеннями ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Проте суду не надано доказів щодо звернення безпосередньо відповідача до Севастопольської міської ради із заявою про передачу спірної земельної ділянки у власність, у тому числі про надання згоди на розробку проекту відведення на земельну ділянку, щодо розробки проектно-технічної документації та її подання на розгляд раді, та, відповідно, не надано і рішень, пов'язаних з передачею земельних ділянок Севастопольською міською радою.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про визнання недійсним зазначеного державного акта на право власності на землю та витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення апеляційного - скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу першого заступника прокурора м. Севастополя задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 31 жовтня 2013 року скасувати, заочне рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 20 грудня 2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.