Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20 листопада 2013 року,

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 19 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав споживчий кредит у розмірі 2276 грн 40 коп. зі сплатою 12 % річних строком на 12 місяців строком до 18 лютого 2008 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 17 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 24 952 грн 75 коп., яку банк просив стягнути з відповідача.

Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 20 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з ч. 3 ст. 335 суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій застосували вимоги ч. 4 ст. 267 ЦК України з посиланням на п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", вважаючи що у даному випадку суд може застосувати строк позовної давності без відповідної заяви сторони у справі.

З такими висновками погодитися не можна.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). ЦК України (435-15) не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 20 листопада 2013 року № 6-126цс13.

Судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Із матеріалів справи вбачається, що 04 липня 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Кіцманського районного суду Чернівецької області з позовом про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2007 року у розмірі 24 952 грн 75 коп. (а.с. 2-4).

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 липня 2013 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" та призначено справу до судового розгляду на 22 липня 2013 року о 11 год. 30 хв.

Із довідки про причини повернення поштового відправлення, що знаходяться у матеріалах справи на а.с. 41, вбачається, що судова повістка про призначення справи до судового розгляду на 22 вересня 2013 року та копія позовної заяви не були вручені ОСОБА_6, оскільки за зазначеною на конверті адресою (АДРЕСА_1 адресат не проживає.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 липня 2013 року судовий розгляд призначено на 29 липня 2013 року о 15 год.

Відповідно до протоколу судового засідання від 29 липня 2013 року ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, а поштова кореспонденція, що йому направляється, повертається з відміткою, що дана особа за зазначеною адресою не проживає. Судом ухвалено надати представнику позивача час для подання оголошення в газету "Свобода слова". Розгляд справи відкладено на 08 серпня 2013 року о 12 год.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

У статтях 74- 76 ЦПК України врегульовано порядок вручення судових повісток.

За ч. 1 ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку,

Відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України відповідач викликається у суд через оголошення у пресі тільки у разі, якщо його зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме.

Разом з тим у матеріалах справи на а.с. 38 міститься довідка ГУ ДМС, УДМС України у Чернівецькій області, відповідно до якої місце перебування відповідача відоме, а саме: АДРЕСА_2, за яким ОСОБА_6 зареєстрований з 22 вересня 2004 року.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. ст. 74 76 ЦПК України, чим, окрім іншого, порушено і вимоги ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Ухвалене судом першої інстанції заочне рішення від 19 вересня 2013 року суперечить положенням ч. 1 ст. 224 ЦПК України, відповідно до якої заочне рішення може бути ухвалене судом у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними.

На зазначене суди уваги не звернули, не застосували закон, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами, порушили норми цивільного процесуального закону, тому судові рішення мають бути скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.