Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого

спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі

головуючого Гончара В.П.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Севастопольський" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Севастопольський" про надання послуг та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Севастопольський" на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 22 липня 2013 року,

У серпні 2012 року приватне акціонерне товариство "Севастопольський" (діла - ПАТ "Севастопольський"), яке є правонаступником Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Севастопольський" (далі - СВАТ "Севастопольський"), звернулось до суду з вищевказаним позовом та, уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з користування АДРЕСА_1, у розмірі 5 098 грн 56 коп. В обґрунтування вимог підприємство посилалось на те, що ОСОБА_3 без законних на те підстав проживає в кімнаті № 9 вказаного гуртожитку, не сплачує кошти за надані житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 5 098 грн 56 коп.

16 листопада 2012 року ОСОБА_3, звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ "Севастопольський" та просила зобов'язати ПАТ "Севастопольський" підготувати та укласти з нею договір на надання послуг з утримання будинку гуртожитку та прибудинкової території у відповідності з типовим договором; зобов'язати ПАТ "Севастопольський" провести перерахунок заборгованості ОСОБА_3 за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 серпня 2009 року по 01 липня 2012 року, згідно з тарифами, узгодженими сторонами, але не більше за тарифи, затверджені рішенням Севастопольської міської ради, які діяли у вказаний період. В обґрунтування вимог посилалась на те, що ПАТ "Севастопольський" було неправомірно встановлено завищені тарифи за житлово-комунальні послуги, а також тарифи з утримання будинку та прибудинкової території.

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 15 січня 2013 року позов ПАТ "Севастопольський" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Севастопольський" заборгованості за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 5 098 грн 56 коп. У зустрічному позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 22 липня 2013 року рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 15 січня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ПАТ "Севастопольський". Зустрічний позов задоволено. Зобов'язано ПАТ "Севастопольський" підготувати та укласти з ОСОБА_3 договір про надання послуг з утримання будинку гуртожитку товариства та прибудинкової території у відповідності з типовим договором. Зобов'язано ПАТ "Севастопольський" провести перерахунок заборгованості ОСОБА_3 за період з 01 серпня 2009 року по 01 липня 2012 року згідно з тарифами, узгодженими сторонами, але не більше за тарифи, затверджені рішенням Севастопольської міської ради, які діяли у вказаний період. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Севастопольський" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов ПАТ "Севастопольський", суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 проживає у кімнаті № 9 гуртожитку, який знаходиться на балансі ПАТ "Севастопольський" та фактично отримує житлово-комунальні послуги без укладення відповідного договору. ОСОБА_3 в повній мірі не здійснює оплату за надані їй житлово-комунальні послуги, встановлені наказом ПАТ "Севастопольський" від 19 червня 2009 року № 54, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 5 098 грн 56 коп., яка підлягає стягненню з відповідача.

Відмовляючи в зустрічному позові, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законодавством України не передбачено обов'язк виконавця укладати договір про надання послуг зі споживачем, оскільки такий обов'язок належить споживачу, тому ОСОБА_3 обрала невірний спосіб захисту.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалюючи нове рішення про відмову у позові ПАТ "Севастопольський" та задоволення зустрічного позову, виходив з того, що ПАТ "Севастопольський" не надано доказів затвердження Севастопольською міською радою тарифів, встановлених наказом ПАТ "Севастопольський" від 19 червня 2009 року № 54 та зазначених в розрахунках заборгованості ОСОБА_3 Відповідно до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) (далі - Закон) споживач та виконавець зобов'язані укласти договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, який підготовлюється виконавцем на основі типового договору, за тарифами, встановленими органом місцевого самоврядування, тому ПАТ "Севастопольський" зобов'язаний підготувати та укласти з ОСОБА_3 договір про надання житлово-комунальних послуг відповідно до умов вказаного закону.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з порушеннями норм матеріального та процесуального права.

Судами встановлено, що гуртожиток, розташований по АДРЕСА_1, знаходиться на балансі ПАТ "Севастопольський".

На підставі протоколу від 27 грудня 1997 року № 11 сумісного засідання адміністрації та профспілкового комітету колгоспу "Севастопольський", правонаступником якого є СВАТ "Севастопольський", в подальшому правонаступником якого стало ПАТ "Севастопольський", надано згоду на виділення ОСОБА_3 кімнати у молодіжному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, на час роботи у міській лікарні № 6.

Згідно листа міської лікарні № 6 адміністрація лікарні просила здійснити перереєстрацію медичного працівника ОСОБА_3 з АДРЕСА_1.

23 лютого 1999 року ОСОБА_3 була зареєстрована у АДРЕСА_1.

Згідно ст. 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до п. п. 16, 18 Примірного положення про гуртожитки (далі - Примірне положення), затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 (208-86-п) , робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами та зобов'язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного положення.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду (п. 38 Примірного положення).

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України та ст. 1, 7, 19 Закону цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник житла, споживач, виконавець, виробник. Органи місцевого самоврядування визначають виконавця житлово-комунальних послуг в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону порядок формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги визначає Кабінет Міністрів України.

Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 (529-2009-п) , положення якого є обов'язковим при встановленні цих тарифів.

Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що тарифи (нормативні витрати, пов'язані з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з додатком.

За таких обставин, ОСОБА_3 зобов'язана своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за надані їй житлово-комунальні послуги, оскільки остання проживання у гуртожитку та фактично є споживачем таких послуг. Даний факт ОСОБА_3 не оспорюється.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові ПАТ "Севастопольський", апеляційний суд залишив поза увагою вказані положення закону, Примірного положення та Порядку, не з'ясував, за якими тарифами ОСОБА_3 здійснювала оплату за надані їй житлово-комунальні послуги з користування кімнатою в гуртожитку та, чи наявна заборгованість останньої перед підприємством з оплати за надані житлово-комунальні послуги, тому передчасно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, Закон (1875-15) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз вказаного Закону (1875-15) дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. Цивільний кодекс України (435-15) у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України (435-15) визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України (435-15) разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені ст. ст. 20, 21 цього Закону

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) (далі - Постанова).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону, Постанови вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону.

Зобов'язуючи ПАТ "Севастопольський" підготувати та укласти з ОСОБА_3 договір про надання житлово-комунальних послуг, суд не зазначив, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту вимогам закону.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом з тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12- 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3- 5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання виробником, виконавцем послуг права споживача на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Однак, у порушення вимог ст. ст. 213 - 215, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд в своєму рішенні не вищевказані положення закону уваги не звернув; залишив поза увагою те, що цивільним законодавством не передбачено такий спосіб захисту як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів), тому передчасно дійшов висновку про задоволення зустрічного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, рішення апеляційного суду не можна вважатися законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Севастопольський" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 22 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.