Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Венолар" (далі - КП "Венолар"), третя особа - Медведівська сільська рада Чорноморського району Автономної Республіки Крим, про стягнення суми заборгованості по заробітній платі і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 3 квітня 2006 року по 27 грудня 2006 року вона працювала на посаді головного бухгалтера КП "Венолар", при звільнені з підприємства з нею не проведено повного розрахунку. 20 березня 2008 року відповідач перерахував їй 2 430 грн 98 коп. на погашення заборгованості заробітної плати, решта суми в розмірі 1 425 грн 45 коп. їй виплачена не була.

У зв'язку з цим позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 1 425 грн 45 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 28 грудня 2006 року по 16 квітня 2013 року в сумі 96 395 грн 47 коп.

Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 3 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з КП "Венолар" на користь ОСОБА_3 суму заборгованості із заробітної плати в розмірі 1 425 грн 45 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 96 395 грн 47 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2013 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивачки у грудні 2006 року підприємством розрахунок з нею проведений не був, а при проведенні з нею розрахунку у березні 2008 року заборгованість по заробітній платі у повному обсязі не була їй виплачена.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що остаточний розрахунок із позивачкою був проведений відповідачем 20 березня 2008 року, однак з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачка звернулася з пропуском тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, а заборгованості по заробітній платі не існує.

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що з 3 квітня 2006 року по 27 грудня 2006 року ОСОБА_3 працювала на посаді головного бухгалтера КП "Венолар".

Як убачається зі штатного розкладу КП "Венолар", з 1 вересня 2006 року був встановлений посадовий оклад головного бухгалтера в розмірі 1 533 грн.

Також судом встановлено, що з вересня 2006 року ОСОБА_3 нараховувалась заробітна згідно зі штатним розкладом від 1 вересня 2006 року, однак виплачувалась несвоєчасно і не в повному обсязі.

Разом з тим, згідно з наказом про звільнення ОСОБА_3 від 27 грудня 2006 року з нею повинен був бути проведений повний розрахунок та виплачено їй компенсацію за невикористані дні відпустки з 6 грудня 2006 року по день звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У ст. 233 КзПП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив із того, що відповідач повністю розрахувався із позивачкою 20 березня 2008 року, відтак, нею пропущено строк для звернення до суду з вимогою в порядку ст. 117 КЗпП України.

Разом із тим, у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до п. 2.2 Рішення Конституційного суду від 22 лютого 2012 року (v004p710-12) по справі № 1-5/2012, 4-рп/2012 звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що рішенням Медведівської сільської ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим від 28 грудня 2006 року № 222 начальника КП "Венолар" зобов'язано привести заробітну плату працівників підприємства у відповідності зі штатним розписом, чинним на 1 січня 2006 року, а, відтак, заробітна плата позивачки у вересні-жовтні 2006 року становила 840 грн, а не 1 533 грн. Тому 28 березня 2008 року з позивачкою був проведений повний розрахунок.

У порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд не перевірив доводів позивачки про те, що перерахунок її заробітної плати згідно з посадовим окладом у розмірі 840 грн є незаконним, оскільки штатним розкладом затверджено її посадовий оклад в розмірі 1 533 грн; згідно з розрахунково-платіжною відомістю за листопад 2006 року заборгованість підприємства по заробітній платі становила 2 289 грн 34 коп., після часткового погашення підприємством заборгованості по заробітній платі в сумі 2 430 грн 98 коп., решта боргу склала 1 425 грн 45 коп., а, відтак, остаточний розрахунок з нею не проведено. При новому розгляді справи суду слід перевірити вказані обставини, оскільки від цього залежить і вирішення позовних вимог позивачки щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.