Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" (далі - ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт") про стягнення суми боргу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 11 листопада 2003 року по 30 вересня 2011 року вона працювала на посаді головного бухгалтера ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт". У період з 3 жовтня 2011 року по 20 серпня 2012 року вона надавала послуги з ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві відповідача за цивільно-правовими договорами від 3 жовтня 2011 року та 3 січня 2012 року. 18 серпня 2006 року, 30 жовтня 2006 року, 31 грудня 2010 року та 25 лютого 2011 року вона уклала із відповідачем договори безпроцентної цільової позики для виплати заробітної плати працівникам підприємства, за якими позичила підприємству суми в розмірі відповідно 55 400 грн, 10 500 грн, 20 тис. грн та 5 500 грн. Відповідач частково повернув борг в сумі 15 тис. грн, решта боргу в сумі 76 400 грн не повернута.

У звґязку з цим, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь вказану суму боргу, а також понесені нею судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики в розмірі 76 400 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2013 року рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами було укладено договори безпроцентної цільової позики, боржник своїх зобов'язань у повному обсязі не виконав, борг не повернув.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив із того, що доказів про виникнення будь-яких договірних відносин між сторонами позивачкою не надано, а саме: оригіналів договорів позики та квитанцій до прибуткових касових ордерів про внесення готівкових коштів до каси підприємства.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що з 11 листопада 2003 року по 30 вересня 2011 року ОСОБА_3 працювала на посаді головного бухгалтера ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт".

У період з 3 жовтня 2011 року по 20 серпня 2012 року ОСОБА_3 надавала ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" послуги з ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві відповідача за цивільно-правовими договорами від 3 жовтня 2011 року та 3 січня 2012 року.

18 серпня 2006 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" (боржник) було укладено договір безпроцентної цільової позики на суму 55 400 грн шляхом внесення грошових коштів в касу позичальника. Згідно з додатковою угодою від 20 лютого 2007 року до цього договору строк виконання договору визначений до моменту його виконання.

30 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" (боржник) було укладено договір безпроцентної цільової позики на суму 10 500 грн шляхом внесення грошових коштів в касу позичальника. Згідно з додатковою угодою від 30 квітня 2007 року до цього договору строк виконання договору визначений до моменту його виконання.

31 грудня 2010 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" (боржник) було укладено договір безпроцентної цільової позики на суму 20 тис. грн шляхом внесення грошових коштів в касу позичальника. Згідно з додатковою угодою від 31 березня 2011 року до цього договору строк виконання договору визначений до моменту його виконання.

25 лютого 2011 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" (боржник) було укладено договір безпроцентної цільової позики на суму 5 500 грн шляхом внесення грошових коштів в касу позичальника. Згідно з додатковою угодою від 22 квітня 2011 року до цього договору строк виконання договору визначений до моменту його виконання.

У матеріалах справи наявні копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, згідно з якими ОСОБА_3 внесла вказані суми до каси ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт".

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд послався на те, що позивачкою не було надано оригіналів договорів позики та квитанцій до прибуткових касових ордерів про внесення готівкових коштів до каси підприємства.

Разом з тим, в матеріалах справи наявний лист Білоцерківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 30 липня 2013 року (а.с. 105), зі змісту якого вбачається, що вказані документи знаходяться в матеріалах кримінального провадження від 12 квітня 2013 року про вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, досудове розслідування якого здійснюється слідчим слідчого відділу Білоцерківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області. Крім того, завірені копії вказаних документів були надані на запит суду Білоцерківським міським відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (а.с. 112 - 123).

Згідно з п. 3.3. постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 № 637 (z0040-05) "Про затвердження Положення про ведення касових

операцій у національній валюті в Україні" приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд не врахував вимоги ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212, 316 ЦПК України про те, що рішення суду не може грунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку підстав для цього, що апеляційним судом зроблено не було, мотивів неприйняття доказів, наданих позивачкою, судом не зазначено. Також апеляційним судом не дано оцінки тому, що частково борг відповідач повернув, тим самим визнавши договірні відносини.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд прийшов до передчасного висновку про відмову в позові, так як договори позики, на підставі яких позивачка просила стягнути суму боргу, відповідачем не оспорені, а порушене право позивачки, яке визнається, залишилось незахищеним.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.