6-40301св13 Про визнання незаконним розпорядження, визнання державних актів недійсними та зобов'язання повернути земельні ділянки - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Керченського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Ленінської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання незаконним розпорядження, визнання державних актів недійсними та зобов'язання повернути земельні ділянки, за касаційною скаргою заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 серпня 2013 року,

У травні 2013 року Керченський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду із вказаним позовом до Ленінської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_30, ОСОБА_9, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_34, ОСОБА_35

Ухвалою Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 01 липня 2013 року виділено у самостійне провадження позов Керченського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Ленінської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим Крим, ОСОБА_33 та ОСОБА_30 у зв'язку з їх смертю, оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, а спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

Крім цього, ухвалою цього ж суду від 01 липня 2013 року виділено у самостійне провадження позов прокурора до інших відповідачів, а саме: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_34, ОСОБА_35

В обгрунтування позову прокурор посилався на те, що розпорядженням Ленінської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2005 року № 874 "Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки 30 громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель резерву Семисотської сільської ради" затверджено проект землеустрою з відведення земельних ділянок та передано відповідачем у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 30,0 га, площею по 2,0 га кожному.

На підставі зазначеного розпорядження громадянам видані відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки.

Вказане розпорядження прийнято з порушенням земельного законодавства, а тому воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремим проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг розробляються в порядку, передбаченому законом.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Отже, прибережна захисна смуга уздовж морів не може бути меншою ніж два кілометри від урізу води, а відтак саме на ширину у два кілометри від урізу води поширюється більш суворий режим господарської діяльності, встановлений для прибережних захисних смуг, незалежно від того, чи відведено в натурі на місцевості прибережну захисну смугу, чи ні.

Статтею 85 Водного кодексу України встановлено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Згідно зі ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятами лісами.

Так, згідно з висновком Управління екологічної інспекції Керченського регіону від 06 липня 2005 року № 145, висновку відділу містобудування та архітектури Ленінської районної державної адміністрації № 453 від 21 липня 2005 року, що містяться у проекті землеустрою розробленого Ленінським відділом КРФ ДП "ЦДЗК", а також відомостей з публічної кадастрової карти України, розміщених на офіційному веб-сайті встановлено, що спірні земельні ділянки, передані 30 громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства із земель резерву Семисотської сільської ради Ленінського району Автономної Республіки Крим, знаходяться на відстані від 120 метрів від урізу води Азовського моря, та входять у двокілометрову прибережну захисну смугу.

Таким чином, спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України зазначено, що землі водного фонду, тобто - землі зайнятами морями, а також прибережні захисні смуги вздовж морів тощо, відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність.

Вказані земельні ділянки можуть передаватися виключно у користування з відповідними обмеження щодо землекористування таких земельних ділянок.

Рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 04 липня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним розпорядження Ленінської районної державної адміністрації АР Крим від 23 листопада 2005 року № 874 "Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки 30 громадянам (згідно додатку) для ведення особистого селянського господарства із земель резерву Семисотської сільської ради" в частині затвердження проекту відводу земельних ділянок, передачі земельних ділянок у власність та видачі державних актів громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам.

У решті вимог відмовлено.

Рішенням Автономної Республіки Крим від 21 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірні земельні ділянки, виділені відповідачам у приватну власність, відносяться до земель водного фонду, оскільки вони розміщені на відстані 120 метрів від урізу води Азовського моря.

Відмовляючи у задоволенні позову про витребування земельних ділянок у відповідачів на користь Ленінської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, суд першої інстанції встановив, що спірні земельні ділянки відчужені відповідачами на користь інших фізичних осіб, ні прокурором, ні іншими особами, які беруть участь у справі, не заявлено клопотання про залучення до участі у справі осіб, у володінні яких на теперішній час знаходяться спірні земельні ділянки, тому суд першої інстанції розглядав справу виключно в межах заявлених вимог до відповідачів, а самостійно залучити інших осіб в якості співвідповідачів не передбачено процесуальним законом.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що така відмова не позбавляє прокурора звернутися до суду із відповідним позовом до належних відповідачів з вимогою про повернення земельних ділянок у власність держави в особі адміністрації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили, що на дату прийняття оскаржуваного розпорядження Ленінською районною державною адміністрацією Автономної Республіки Крим були визначені розмір та межі водоохоронної зони з прибережною захисною смугою. Матеріали справи також не свідчать про наявність встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг навколо Азовського моря на момент прийняття цього розпорядження, цільове призначення спірних земельних ділянок не змінювалося.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок місцевого суду щодо віднесення спірних земельних ділянок до водоохоронної зони, оскільки він не відповідає вимогам ст. 88 Водного кодексу України та те, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, а також постанові Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 "Про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) .

Разом із тим висновки суду апеляційної інстанції є помилковими та такими, що здійснені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Частиною 4 ст. 84 Земельного кодексу України встановлена пряма заборона на передання земель, які належать до водного фонду, у приватну власність.

Статтею 60 Земельного кодексу України встановлена прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Аналогічна норма міститься і в ст. 88 Водного кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, оскільки вони розташовані на відстані 120 метрів від урізу води Азовського моря.

З матеріалів справи вбачається, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги Азовського моря (2 км) (а.с. 11 на звороті).

Відповідно до висновку Управління екологічної інспекції Керченського регіону від 21 липня 2005 року № 453, спірні земельні ділянки розташовані на відстані 120 метрів від Азовського моря (а.с. 10).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позову, враховуючи вимоги ст.ст. 58, 60, 84 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, спірне розпорядження є незаконним, а тому державні акти на право власності на земельні ділянки мають бути визнані недійсними з підстав визначених ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Незважаючи на те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, проте це не вплинуло на зміст судового рішення, оскільки характер спірних правовідносин судом першої інстанції встановлено правильно, правильно застосовано до правовідносин спеціальне законодавство.

Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, визначених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ