Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.

суддів: Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.,

Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" в особі відокремленого структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень", третя особа - управління Служби безпеки України в Запорізькій області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, за касаційною скаргою Державного підприємства "Придніпровська залізниця" в особі відокремленого структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому після неодноразових уточнень просив на підставі ст.ст. 40, 235, 237-1 КЗпП України визнати незаконним та скасувати наказ відокремленого структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень" ДП "Придніпровська залізниця") від 18 грудня 2012 року № 824/ОС, поновити його на посаді начальника спеціального сектору дирекції у ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень" ДП "Придніпровська залізниця", стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 36 319,14 грн та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з лютого 2007 року працював начальником спеціального сектору ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень" ДП "Придніпровська залізниця" і Управлінням СБУ у Запорізькій області у 2007 році йому був наданий допуск до державної таємниці.

Наказом від 18 грудня 2012 року № 842/ОС у зв'язку із скасуванням доступу до державної таємниці його було звільнено з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що його звинуватили в порушенні правил збереження державної таємниці, якого він не вчиняв, а також на те, що при звільненні не були запропоновані посади, які б відповідали його освіті та рівню кваліфікації, просив позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень" ДП "Придніпровська залізниця" від 18 грудня 2012 року № 824/ОС.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі начальником спеціального сектору дирекції відокремленого структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" ДП "Придніпровська залізниця".

Стягнуто з ДП "Придніпровська залізниця" в особі ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 36 319,14 грн за вирахуванням податку на прибуток і інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з ДП "Придніпровська залізниця" в особі ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень" на користь ОСОБА_3 1 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині стягнення судового збору змінено, зменшено їх розмір до 34 424,39 грн та 344,39 грн відповідно.

У решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ДП "Придніпровська залізниця" в особі ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 працював начальником спеціального сектору Відокремленого підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" Державного підприємства "Придніпровська залізниця" та мав допуск до державної таємниці.

Наказом від 18 грудня 2012 року № 842/ОС відповідача звільнено із займаної посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого фактично погодився й апеляційний суд, виходив із незаконності розірвання трудового договору з ОСОБА_3 за п. 2 ст. 40 КЗпП України, а також із того, що при звільненні останньому не були запропоновані всі вакантні місця для працевлаштування.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позову та в частині стягнення розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зазначив, що її розрахунок зроблений з порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, також у разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що відповідачем безпідставно та незаконно було скасовано йому допуск до державної таємниці, а при звільненні не були запропоновані посади, які б відповідали його освіті та рівню кваліфікації.

Заперечуючи проти позову, ДП "Придніпровська залізниця" в особі ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень" зазначало, що позивачу були запропоновані усі вакантні посади підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що допуск до державної таємниці ОСОБА_3 було скасовано розпорядженням Управління Служби безпеки України в Запорізькій області від 03 жовтня 2012 року № 117 і лише після цього 09 жовтня 2012 року такий доступ було скасовано наказом начальника Запорізької дирекції № 668/ОС.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 двічі пропонувались посади на ДП "Придніпровська залізниця" на переведення, зокрема: 16 жовтня 2013 через відсутність позивача на робочому місці (у зв'язку з перебуванням на лікарняному) йому було направлено лист від 16 жовтня 2012 року № 346\К з пропозиціями вакантних місць на Придніпровській залізниці та з переліком посад.

22 жовтня 2012 року та 07 листопада 2012 року позивача було ознайомлено під розпис та надано пропозиції з переліком вакантних місць на Придніпровській залізниці (т.2, а.с. 13 - 16, а.с. 17 - 20).

Від запропонованих посад ОСОБА_3 відмовився, про що свідчить акт (а.с. 25, т.2) та лист від 29 листопада 2012 року ( а.с.36, т.1).

Проте суд першої інстанції, вирішуючи спір, на зазначене уваги не звернув.

Поновивши позивача на посаді начальника спеціального сектору ВСП "Запорізька дирекція залізничних перевезень" ДП "Придніпровська залізниця", суд залишив поза увагою той факт, що він не має права займати цю посаду, оскільки виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, якого позивач позбавлений.

Крім того, пославшись на те, що позивачу не були запропоновані інші посади, зокрема, посада начальника станції Дніпрорудне, посада заступника начальника станції Передатна, посада чергового по станції Таврійськ, посада начальника станції Таврійськ та посада інженера пасажирського сектору, суд при цьому не звернув уваги на те, що посади заступника начальника станції Передатна та посада інженера пасажирського сектору не були вакантними згідно з наказами від 09 серпня 2012 року № 497\ОС, від 20 липня 2012 року № 449\ОС, від 01 березня 2010 року № 579 та від 01 липня 2010 року № 1187, а посади начальників станцій Дніпрорудне та Таврійськ повинні мати доступ до державної таємниці.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив, та, не погодившись лише з мотивами задоволення позову і змінивши розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, залишив його без змін.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, всебічно, повно й об'єктивно не з'ясував обставини справи та не надав їм належної оцінки, ухвалив судове рішення, що не відповідає вимогам законності і обґрунтованості, у зв'язку із чим таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 342, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця" в особі відокремленого структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.