Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Наумчука М.І.,

Мартинюка В.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "РАДЕМА", треті особи: ОСОБА_4, приватне акціонерне товариство "Кримська страхова компанія", приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "РАДЕМА" на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "РАДЕМА" (далі - ТОВ "РАДЕМА"), треті особи: ОСОБА_4, приватне акціонерне товариство "Кримська страхова компанія" (далі - ПАТ "КСК"), приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" (далі - ПАТ "УАСК "АСКА"), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що йому належить автомобіль марки ЗАЗ, державний номер НОМЕР_2.

22 лютого 2013 року з вини водія ОСОБА_4, який керував автомобілем марки ДАФ, державний номер НОМЕР_1, власником якого є відповідач - ТОВ "РАДЕМА", сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої було пошкоджено належний йому автомобіль, чим завдано значної майнової шкоди в розмірі 13 338 гр. 70 коп. та моральної шкоди, яку він оцінює у 5 000 грн.

Посилаючись на те, що розмір завданої дорожньо-транспортною пригодою шкоди значно перевищує розмір виплаченого йому страхового відшкодування, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь 4 238 грн 70 коп. на відшкодування майнової шкоди, 705 грн 60 коп. витрат на оплату експертного дослідження, 50 грн на оплату телеграми про виклик представника, 149 грн - на оплату нотаріального посвідчення довіреності на ім'я представника, витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 грн та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "РАДЕМА" на користь ОСОБА_3 3 748 грн 70 коп. на відшкодування майнової шкоди, 705 грн 60 коп. на відшкодування вартості оплати висновку експерта та судовий збір у розмірі 229 грн 40 коп., а всього 4 683 грн 70 коп.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави недоплачений при звернені до суду судовий збір у сумі 77 грн. 40 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2013 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 3 798 грн 70 коп. на відшкодування майнової шкоди, 2 000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 152 грн судових витрат.

Скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_3 суми недоплаченого судового збору.

У касаційній скарзі ТОВ "РАДЕМА" просить рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2013 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що різницю між сумою фактичних витрат позивача на ремонт автомобіля та сумою страхового відшкодування, сплаченого страховиком, а також вартість експертного дослідження, повинен відшкодувати відповідач, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Інші вимоги ОСОБА_3 є безпідставними та недоведеними.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, погодився з висновком суду першої інстанції щодо стягнення майнових витрат з відповідача, при цьому змінив їх розмір, зарахувавши до них витрати, понесені позивачем на поштові повідомлення, та стягнувши на користь останнього 2 000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, вважаючи такі вимоги доведеними та обґрунтованими.

Однак повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Судами встановлено, що 22 лютого 2013 року на перехресті просп. Героїв Сталінграда та просп. 50-річчя СРСР у м. Харкові сталося зіткнення автомобіля ЗАЗ, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля ДАФ, державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4, власником якого є ТОВ "РАДЕМА".

Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 березня 2013 року водія ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 2895 від 18 квітня 2013 року, розмір майнової шкоди, завданої власникові автомобіля ЗАЗ, державний номер НОМЕР_2, унаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 13 338 грн 70 коп.

Відповідальність власника автомобіля ДАФ, державний номер НОМЕР_1, - ТОВ "РАДЕМА", застраховано у ПАТ "КСК", згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9840350.

На заяву позивача про отримання страхового відшкодування ПАТ "КСК" здійснило страхову виплату ОСОБА_3 у розмірі 9 590 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах

У відповідності до вимог ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 1194 ЦК України при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; з урахуванням доводів відповідача щодо відсутності трудових відносин із водієм ОСОБА_4, якого визнано винним у здійсненні дорожньо-транспортної пригоди, не встановили, хто повинен відшкодувати позивачу майнову шкоду, завдану в результаті такої пригоди, як різницю між розміром заподіяної шкоди та розміром сплаченого страхового відшкодування, а також моральну шкоду та витрати на правову допомогу.

Між тим, з'ясування зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, без їх з'ясування висновки судів є передчасними.

Крім того, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційний суд не звернув уваги на наступне.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

За правилами ч. 2 ст. 56 ЦПК України особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається до участі у справі ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п)

затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, відповідно до яких в цивільних справах граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Апеляційний суд на порушення приписів ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не перевірив, чи була допущена у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 56 ЦПК України, до участі у справі особа, яка надавала правову допомогу ОСОБА_3, та, стягуючи на користь позивача

2 000 грн на відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, не обґрунтував розмір таких витрат та не перевірив, чи не перевищує така сума граничного розміру компенсації витрат, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 (590-2006-п) , мотивів з цього приводу не навів.

Також судом апеляційної інстанції у достатньому обсязі не вмотивовано та необґрунтовано розміри майнового та морального відшкодування, що підлягають стягненню на користь позивача, не наведено на підтвердження розмірів такого відшкодування належних доказів, а такі висновки суду на порушення вимог закону ґрунтуються лише на припущеннях; стягуючи матеріальні збитки, понесені позивачем при направленні поштових повідомлень, суд апеляційної інстанції не врахував наданих ним квитанцій та припустився арифметичної помилки при розрахунку таких сум.

Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою правильності визначення обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів, судами з'ясовувались неналежним чином, чим порушено норми процесуального права

ст. ст. 10, 60, 61, 179 ЦПК України), і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РАДЕМА" задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2013 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "РАДЕМА", треті особи: ОСОБА_4, приватне акціонерне товариство "Кримська страхова компанія", приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.