Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Наумчука М.І.,

Мартинюка В.І., Остапчука Д.О.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог - публічне акціонерне товариство "Фідокомбанк", про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя та витребування майна з незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2013 року,

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя та витребування майна з незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначала, що з листопада 2006 року вони з відповідачем проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька ОСОБА_5, а 8 серпня 2008 року вони зареєстрували шлюб.

Посилаючись на те, що спільне життя не склалося, ОСОБА_3 просила шлюб, укладений між нею та відповідачем, розірвати.

Також позивач просила поділити між нею та ОСОБА_4 набуте за час спільного проживання майно подружжя на загальну суму 190 094 грн 80 коп., та витребувати у відповідача її особисті речі, вартістю 7 545 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської від 17 жовтня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Шлюб, зареєстрований 8 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, про що в книзі реєстрації шлюбів 8 серпня 2008 року зроблено відповідний актовий запис № 830 та видано свідоцтво серія НОМЕР_3, розірвано.

При реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_3 залишено прізвище - ОСОБА_3.

Здійснено поділ спільного майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, виділивши ОСОБА_3 майна на загальну суму 16 872 грн 51 коп., а ОСОБА_4 - на загальну суму 20 034 грн 91 коп.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рівні частки (ідеальні) у праві спільної сумісної власності на вантажний асенізаційний автомобіль "ГАЗ 5227 КО-503В", державний номерний знак НОМЕР_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 162 грн 40 коп. в рахунок компенсації різниці у вартості майна, яке підлягає поділу між ними та 54 147 грн 15 коп. коштів, виплачених подружжям за автомобіль "Нісан Альмера Класік", державний номерний знак НОМЕР_2, а всього 57 309 грн 55 коп.

Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 холодильник "Індезит", пральну машину "LG", кухонний комбайн "Філіпс", дитяче ліжко та дитячу гойдалку.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2013 року в частині вирішення позовних вимог про поділ спільного майна подружжя скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що шлюб між сторонами підлягає розірванню, оскільки подружні стосунки між ними припинені, а відтак - майно подружжя, набуте за час спільного проживання, підлягає поділу між ними у рівних частках.

Проте повністю погодитися з висновком судів не можна з таких підстав.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 8 серпня 2008 року. Мають спільну доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано майно, а саме: посудомийну машину "Індезіт", вартістю 2 299 грн, двері, вартістю 900 грн, три вікна на загальну суму 2 060 грн, витяжку, вартістю 638 грн 40 коп., духову шафу "Арістон", вартістю 667 грн 15 коп., газову варочну поверхню "Арістон", вартістю 615 грн, душову кабіну "Аврора" вартістю 805 грн, вантажний асенізаційний автомобіль "ГАЗ 5227 КО-503В", державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 20 882 грн 16 коп., телевізор "LG", вартістю 9 918 грн 96 коп., легковий автомобіль "Нісан Альмера Класік", державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 43 900 грн, фільтр мережний, вартістю 159 грн, холодильник "LG", вартістю 2 538 грн 29 коп., пральну машину, вартістю 1 619 грн 10 коп., гойдалку, вартістю 499 грн, комбайн "Філіпс", вартістю 889 грн., шафу-купе, вартістю 4 015 грн, двері металеві, вартістю 1 453 грн 50 коп., кондиціонер "Самсунг", вартістю 1 975 грн, ванну акрилову, вартістю 2 598 грн 33 коп., п'єдестал "Арена", вартістю 207 грн 50 коп., умивальник "Арена", вартістю 233 грн 25 коп., компакт "Сенатор", вартістю 582 грн 33 коп., диван дитячий "Соні", вартістю 2 380 грн, котел, вартістю 3 280 грн, супутникову антену, вартістю 480 грн, кран-змішувач для душу, вартістю 140 грн, альтанка, вартістю 600 грн.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до чч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) (ч. 4 ст. 71 СК України).

За правилами ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ в натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливими (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Зазначені положення законодавчих актів судами першої та апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 10, 212, 315 ЦПК України враховані не були, доводи та заперечення сторін належним чином не перевірені.

На порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України суди попередніх інстанцій належним чином, з урахуванням доводів та заперечень сторін, не встановили дійсного обсягу всього спільного майна подружжя, не з'ясували час його придбання, з урахуванням того, що сторони перебували до реєстрації шлюбу у фактичних шлюбних стосунках, та джерело коштів, за які таке майно було придбано, взагалі не встановили часу припинення шлюбних стосунків сторін, хоча з'ясування таких обставин має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Встановивши, що вартість спірного автомобіля "Нісан Альмера Класік", державний номерний знак НОМЕР_2, становить 43 900 грн, суди безпідставно стягнули на користь позивача компенсацію Ѕ його вартості в сумі 54 147 грн, при цьому взагалі не врахували, що вказаний автомобіль придбано в кредит, який до теперішнього часу не виплачено, й, відповідно, не з'ясували розмір виконаного зобов'язання щодо погашення кредиту, при цьому не вирішили питання, кому з подружжя належить передати цей автомобіль.

Також є безпідставним висновок судів щодо визнання за сторонами права на ідеальні частки щодо вантажного асенізаційного автомобіля "ГАЗ 5227 КО-503В", державний номерний знак НОМЕР_1, якого суди дійшли без урахування вимог ст. 71 СК України, ст. 364 ЦК України, та без урахування того, що ОСОБА_3 ставилась вимога саме про поділ такого майна, яка по суті залишена без розгляду.

Крім того, витребовуючи у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 холодильник "Індезіт", пральну машину "LG", кухонний комбайн "Філіпс", дитяче ліжко та дитячу гойдалку, суди не врахували заперечень відповідача щодо відсутності у нього такого майна й на підтвердження протилежного не навели жодного належного й допустимого доказу (ст. ст. 57 - 60 ЦПК України) та не спростували доводів відповідача з цього приводу.

Усупереч вимогам закону висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлені, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про поділ спільного майна подружжя та витребування майна з незаконного володіння не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду в частині вирішення вимог про розірвання шлюбу не оскаржуються.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2013 року в частині вирішення вимог про поділ спільного майна подружжя та витребування майна з незаконного володіння скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог - публічне акціонерне товариство "Фідокомбанк", про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя та витребування майна з незаконного володіння в частині вирішення вимог про поділ спільного майна подружжя та витребування майна з незаконного володіння передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення судів залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.