6-52766св13 - 19.03.2014 Прийняття - Юридический Харьков плюс

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: прокуратура Голосіївського району м. Києва, орган опіки та піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та припинення права на частку у спільному майні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та припинення права на частку у спільному майні.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 07 грудня 2004 року до 18 травня 2010 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від якого мають синів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Крім того, у неї від попереднього шлюбу є син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

За час перебування у шлюбі ними придбано спільне майно, зокрема, квартира АДРЕСА_1, яка зареєстрована на підставі свідоцтва про право власності за відповідачем ОСОБА_4

Посилаючись на те, що мирним шляхом поділити майно вони не можуть, просила відступити від засади рівності часток і визнати за нею право власності на 3/5 частки спірної квартири АДРЕСА_1, а за відповідачем - на 2/5 частки, припинити право власності у спільному майні подружжя за відповідачем на 2/5 частки спірного жилого приміщення та визнати за нею право власності на нього, стягнути з неї на користь відповідача грошову компенсацію вартості 2/5 часток квартири, яка становить 496 604,44 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено у повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/5 частки квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1.

Припинено право власності ОСОБА_4 у спільному майні подружжя на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 в сумі 496 604,44 грн.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду від 30 квітня 2013 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Під час розгляду справи судами встановлено, що з 07 грудня 2004 року до 18 травня 2010 року позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За час перебування у шлюбі сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на підставі свідоцтва про право власності за відповідачем ОСОБА_4, та є спільним сумісним майном подружжя.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами в рівних частках за правилами глави 8 СК України (2947-14) , а також вважав, що таким розподілом не порушуються майнові права сторін

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, яким збільшено частку ОСОБА_3 у спільному сумісному майні подружжя, апеляційний суд виходив з того, що з останньою залишилися проживати двоє неповнолітніх дітей, аліменти на утримання яким відповідачем сплачуються з затримкою, внаслідок чого неодноразово утворювалася заборгованість.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися неможна.

Так, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами ст. 70 СК України.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Крім того, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до чч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) ).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги в частині збільшення частки в праві спільної сумісної власності подружжя до 3/5 та припиняючи право власності ОСОБА_4 у спільному майні подружжя на 2/3 частки спірного жилого приміщення, ОСОБА_3 зазначала, що з нею залишився проживати неповнолітні сини 2005 та 2007 років народження, аліменти на утримання яких відповідач сплачує у недостатньому обсязі та з затримкою, унаслідок чого по декілька місяців має заборгованість.

За змістом ст. ст. 181, 182, 183, 184, 189 СК України аліменти - кошти на утримання дитини, розмір яких визначається за домовленістю між батьками чи за рішенням суду.

Крім того, ст. 196 СК України передбачено відповідальність за прострочення сплати аліментів, яка полягає у стягнення з особи, винної у виникненні заборгованості по сплаті аліментів, неустойки (пені).

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість ОСОБА_4 по сплаті аліментів за період з 01 січня 2012 року до 01 квітня 2012 року сплачена 30 травня 2012 року у сумі 2 100 грн, а за період з 01 вересня 2012 року до 01 квітня 2013 року сплачена відповідачем 19 квітня 2013 року в сумі 1 657,54 грн.

Тобто така заборгованість з боку відповідача з часу присудження йому аліментів з вересня 2009 року мала місце двічі й була незначною, а тому у суду апеляційної інстанції не було підстав для відступу від рівності часток.

Крім того, вирішуючи спір, апеляційний суд залишив поза увагою норми ч. 4 ст. 71 СК України, згідно з якою присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) , а згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що розмір спірного жилого приміщення становить 100 кв. м і частка 2/3 в ньому є значною, згоди на присудження грошової компенсації замість частки у квартирі відповідач не давав, а також іншого житла, окрім цього, він не має.

За таких обставин, суд першої інстанції при вирішенні питання про поділ майна подружжя правильно визначив характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють, та з урахуванням інтересів обох сторін поділив його в рівних частках.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.

Апеляційний суд, дійшовши висновку про збільшення частки ОСОБА_3 у спільному сумісному майні подружжя, вищевказаних обставин не врахував, безпідставно скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.