Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про витребування майна із чужого незаконного володіння, вселення та виселення, стягнення коштів від використання майна та відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_10, подану в інтересах ОСОБА_7 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2013 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду із вказаним позовом в обгрунтування якого посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 11 серпня 1998 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 грудня 2004 року визнано недійсним договір дарування спірної квартири, укладеного 20 жовтня 2000 року між ОСОБА_11, яка діяла від імені ОСОБА_12 по довіреності, та ОСОБА_13, а також відмовлено ОСОБА_13 у позові про розірвання договору довічного утримання.

07 лютого 2001 року був укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_11 та ОСОБА_9, відповідно до якого ОСОБА_11 продала ОСОБА_9. Даний договір ОСОБА_9 зареєструвала у БТІ.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року задоволений позов ОСОБА_6 та в порядку ст. 388 ЦК України витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 спірну квартиру та вирішено усунути перешкоди у здійсненні права власності на спірну квартиру шляхом скасування реєстрації права власності на дану квартиру та здійснення державної реєстрації за власником ОСОБА_6

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2010 року рішення місцевого суду залишено без змін.

На виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року ОСОБА_6 звернулася до БТІ із заявою про реєстрацію свого права на спірну квартиру. Листом начальника БТІ від 27 травня 2011 року № 24836 їй було відмовлено у задоволенні заяви, оскільки у поданих документах на реєстрацію права власності були відсутні дані технічної інвентаризації.

Як власник спірної квартири позивач не може провести технічну інвентаризацію за викликом інспектора БТІ для обстеження квартири, оскільки відповідачі незаконно перешкоджають ОСОБА_6 у користуванні та розпорядженні спірною квартирою, не впускають у квартиру.

Позивач неодноразово намагалася вселитися у спірну квартиру. Проте з'ясувалося, що у квартирі проживають сторонні особи, які начебто цю квартиру орендують у ОСОБА_11

Оскільки ОСОБА_6 не змогла потрапити до квартири, у червні 2011 року вона змушена була звернутися до дільничного інспектора міліції із заявою про перевірку паспортного режиму осіб, які незаконно проживали у її квартирі.

У липні 2011 року позивач отримала постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, після чого позивач звернулася до послуг фірми по відкриттю замків. Під час відкриття дверей квартири також був присутній помічник дільничного інспектора міліції та сусідка.

Після відкриття дверей з'ясувалося, що там проживає ОСОБА_8

ОСОБА_8 відмовився звільнити квартиру.

У вересні 2011 року позивач звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою шляхом виселення та про вселення у квартиру.

Заочним рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2012 року її позов задоволено. Вирішено усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_8 зі спірної квартири та вселення позивача у її квартиру.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року заява ОСОБА_8 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2012 року залишена без задоволення.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2012 року скасовано у задоволенні позову відмовлено.

Проте, позивач вважає себе власником квартири, що доведено неодноразово судовими рішеннями.

Відповідно до умов договору оренди від 09 листопада 2008 року орендодавець ОСОБА_9 надала, а орендар ОСОБА_7 прийняла у строкове платне користування спірної квартири.

У вказаному договорі вказано, що вона належить ОСОБА_9 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу АВР № 309287 від 07 лютого 2001 року.

Але на час укладення вказаного договору ОСОБА_9 було відомо, що рішенням Солом'янського районного суду від 07 грудня 2004 року був визнаний недійсним договір дарування спірної квартири від 20 жовтня 2000 року, на спірну квартиру ухвалою суду був накладений арешт. Тому ОСОБА_11 не будучи власником квартири не мала права відчужувати її ОСОБА_9 Саме тому рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року спірна квартира витребувана на її користь у добросовісного набувача ОСОБА_9 в порядку ст. 388 ЦК України та ст. 145 ЦК УРСР.

Позивач не укладала договору найму спірної квартири з ОСОБА_7 і ОСОБА_8, тому останні незаконно заволоділи спірною квартирою, користуються нею та свідомо порушують її права власника.

Кожен місяць ОСОБА_9 отримує дохід у розмірі 2000 грн. від ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а останні користуються спірною квартирою, чим перешкоджають ОСОБА_6 у здійсненні права користування та розпорядження належною їй на праві власності квартирою, а тому позивач вважає, що вона має право на 98 000 грн 00 коп., які незаконно отримала ОСОБА_9 на свою користь.

Крім цього такими діями відповідачів позивачу завдано моральну шкоду, яку ОСОБА_6 оцінює у 10 000 грн 00 коп, які необхідно стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а з ОСОБА_9 в розмірі 50 000 грн 00 коп.

З цих підстав просила позов задовольнити та просила витребувати у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1, виселити їх з квартири та вселити її до квартири.

Стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно на її користь моральну шкоду у розмірі 20 000 грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_9 на її користь дохід від використання квартири у розмірі 98 000 грн 00 коп. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 грн 00 коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2013 року позов задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_7, ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_6

В решті вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким виселити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зі спірної квартири, вселити її у квартиру, стягнути з відповідачів моральну шкоду.

У касаційній скарзі ОСОБА_10, який діє від імені ОСОБА_7, який просить оскаржувані судові рішення в частині задоволенні позову скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів перевіривши доводи касаційної скарги, перевіривши зміст судових рішень та вивчивши матеріали справи дійшла до наступного висновку.

Задовольняючи позовні вимоги про витребування квартири з володіння ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив із того, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, що ОСОБА_6 є набувачем квартири та яка не може потрапити до квартири та оформити право власності на спірну квартиру, у чому відповідачі їй перешкоджають.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову про виселення суд першої інстанції дійшов висновку, із чим погодився і суд апеляційної інстанції, що ОСОБА_6 є набувачем квартири, але право власності на спірну квартиру за позивачем не зареєстровано, позивача зі спірної квартири примусово виселено не було, а тому і відсутні правові підстави для її вселення до квартири.

Крім цього суд відмовив у задоволенні позову про стягнення 98000 грн. коштів та моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., оскільки за висновком місцевого суду не доведено у судовому засіданні факт укладення договору оренди спірної квартири.

Не встановлено за висновком суду першої інстанції і правомірність або неправомірність перебування відповідачів у спірній квартирі, а тому і немає підстав для покладення на них обов'язку з відшкодування моральної шкоди.

Крім цього, суди послалися на рішення апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року, яким встановлено, що ОСОБА_6 із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 07 лютого 2001 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 та з віндикаційним позовом про витребування квартири з чужого незаконного володіння і відповідно про визнання недійсним договору оренди квартири не зверталася.

Разом з тим, висновки судів є передчасними та такими, що не відповідають вимогам закону з огляду на таке.

З матеріалів справи видно, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2010 року, задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_11, ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 спірну квартиру, усунено перешкоди у здійсненні ОСОБА_6 права власності на квартиру шляхом скасування державної реєстрації права власності на дану квартиру за ОСОБА_9 та здійснення державної реєстрації за власником - ОСОБА_6

З матеріалів справи також видно, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 укладено договір оренди квартири 09 листопада 2008 року (а.с. 17).

Цей договір у судовому порядку не визнався недійсним, а тому у суду першої інстанції не було підстав вважати не доведеними посилання ОСОБА_6, що між сторонами по справі укладено вказану угоду.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_12 та ОСОБА_6 11 серпня 1998 року укладений нотаріально оформлений договір довічного утримання квартири АДРЕСА_1, належну ОСОБА_12 на праві власності.

Відповідно до умов договору ОСОБА_12 передала у власність ОСОБА_6 квартиру, належну ОСОБА_12 на праві власності АДРЕСА_1.

Таким чином, ОСОБА_6 є власником спірної квартири, а не набувачем, як про це зазначив місцевий суд.

Таким чином на день укладення договору ОСОБА_6 була власником майна, і будь-яка державна реєстрація цих прав для підтвердження права власності законом на той час не вимагалася.

Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Оскільки з матеріалів справи видно, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_9 є орендодавцем спірної квартири, а орендарем є ОСОБА_7, права ОСОБА_6 на користування та розпорядження спірною квартирою порушені, суди дійшли до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову про виселення відповідачів зі спірного приміщення та відповідно вселення ОСОБА_6 до свого житла, який належить їй на праві приватної власності.

Оскільки рішення судів не відповідають вимогам закону, вони підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції з підстав, визначених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_10, подану в інтересах ОСОБА_7 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2013 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.