6-50738св13 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 19.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року,

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору, укладеного 04 травня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 15 470 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05 травня 2008 року. Банк зазначає, що він виконав умови договору в повному обсязі, проте позичальник взяті на себе зобов'язання за договором не виконав. Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 42 393 грн. 69 коп. у рахунок сплати заборгованості за кредитним договором, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 11 980 грн. 32 коп., заборгованості по несплаченим відсоткам у розмірі 28 994 грн. 44 коп., пені у розмірі 918 грн. 93 коп., штрафу у розмірі 500 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2013 року в частині задоволення позову про стягнення штрафу, пені, визначення загальної суми боргу та судових витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 31 липня 2012 року пеню за кредитним договором, збільшивши її розмір з 918 грн. 93 коп. до 30 918 грн. 93 коп., також зменшивши розмір штрафу з 500 грн. до 250 грн., у зв'язку з чим загальна сума заборгованості за договором споживчого кредиту складає 72 143 грн. 69 коп. Розмір стягнення судового збору збільшено з 432 грн. 92 коп. до 1 082 грн. 93 коп. В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" і стягуючи з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника. Оскільки розмір пені значно перевищує розмір заборгованості за кредитом, то на підставі статті 551 ЦК України розмір пені підлягає зменшенню до 918 грн. 93 коп. Складова частина штрафу (фіксована та процентна складова) за договором є подвійною відповідальністю за одне і те саме правопорушення, тому стягненню підлягає лише фіксована частина штрафу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено істотних обставин для зменшення розміру неустойки. Банком не доведено, що процентна складова штрафу є визначеною, у зв'язку з чим така вимога не підлягає задоволенню. Згідно з умовами договору кредиту перебіг позовної давності починається після закінчення строку дії договору, тому банк звернувся до суду за захистом своїх прав в межах договірної позовної давності тривалістю 5 років.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Установлено, що 04 травня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику споживчий строковий кредит у розмірі 15 470 грн. на строк до 05 травня 2008 року зі сплатою відсотків за його користування 2,09% щомісяця на суму залишку заборгованості по кредиту.

Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак позичальник належним чином умови договору не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Зі змісту договору про надання споживчого кредиту, укладеного між сторонами, убачається, що позичальник ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), які були надані йому у письмовій формі.

Пунктом 3.2.9 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам передбачено, що позичальник зобов'язується повернути кредит до дати, зазначеної в заяві, а саме до 05 травня 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу строку позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми (ст. 261 ЦК України) початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати погашення заборгованості частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами відповідно до графіку платежу, тому початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Вирішуючи спір суди на зазначене уваги не звернули й дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дати закінчення дії кредитного договору і відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду періодичних платежів.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Отже, неустойка є забезпеченням виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), як зазначено у частині першій статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили; не встановили усі дійсні обставини справи, що мають визначальне значення для її правильного вирішення, взявши за основу розрахунок позивача, не перевірили його правильності, з урахуванням заперечень відповідача щодо співмірності розміру пені, який значно перевищує розмір основного боргу.

При цьому суди обох інстанцій не з'ясували період, за який відбулося нарахування пені, з урахуванням встановлених договором термінів виконання зобов'язань й відповідно належним чином не перевірили дотримання позивачем строку позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення пені, не встановили й не зазначили у рішенні дійсного розміру кредитної заборгованості в межах встановленого строку позовної давності та з яких виплат вона складається.

Отже, судом першої інстанції не з'ясовано всі обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін, змінивши його лише в частині задоволення позову про стягнення штрафу, пені, визначення загальної суми боргу та судових витрат.

Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі частини другої статті 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.