Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним шлюбного контракту та поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу,

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поворот виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 4 липня 2008 року та стягнення грошових коштів,

за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року,

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який неодноразово уточнювала, до ОСОБА_4 та просила визнати недійсним шлюбний договір, укладений 9 липня 2007 року між нею та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2963, поділити майно, набуте нею та ОСОБА_4 під час шлюбу, виділивши їй у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 вартістю 1 165 235 грн, квартиру АДРЕСА_3 вартістю 998 485 грн, виділивши ОСОБА_4 у приватну власність 77/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_5 вартістю 2 373 500 грн, земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_5 площею 0,710 га вартістю 1 505 000 грн, будівельні матеріали та обладнання басейнового комплексу під літ. "С" та будинок охорони під літ. "Р", домоволодіння по АДРЕСА_5 на суму 4 257 038 грн, та стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію в розмірі 639 549 грн.

Посилалася на те, що за час перебування у шлюбі із ОСОБА_4 ними було набуте у власність майно, проте 9 липня 2007 року між подружжям було укладено шлюбний договір, відповідно до умов якого усе майно, набуте подружжям, було визначено як особиста приватна власність ОСОБА_4, з огляду на що позивачка вважає, що даний договір на підставі ст. 93 СК України, ст. 233 ЦК України має бути визнаний судом недійсним, а майно поділене між ними.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 4 липня 2008 року було затверджено мирову угоду, укладену 4 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до якої шлюбний договір, укладений між сторонами 9 липня 2007 року, є розірваним, а спільне майно подружжя поділено наступним чином: 1. ОСОБА_3 набуває право власності на: 1) квартиру АДРЕСА_1; 2) автомобіль марки автомобіль марки NISSAN, модель INFINITI 2003 року випуску, шасі (рама, кузов, коляска) НОМЕР_6, тип ТЗ - легковий універсал державний номерний знак НОМЕР_1; 3) автомобіль марки МAZDА модель 3 2007 року випуску шасі (рама, кузов, коляска) НОМЕР_7, тип ТЗ - легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_2; 2. ОСОБА_4 зобов'язаний: 1) протягом 5 років з моменту затвердження мирової угоди передати ОСОБА_3 677 600 грн, що еквівалентно 140 000 дол. США згідно з курсом НБУ на 3 липня 2008 року, які він отримує від продажу 77/100 частин домоволодіння АДРЕСА_5. У разі невиконання ОСОБА_4 грошового зобов'язання щодо сплати ОСОБА_3 протягом 5 років 677 600 грн, ОСОБА_3 має право примусово стягнути зазначені кошти з ОСОБА_4 в порядку виконавчого провадження; 2) оплатити витрати, що пов'язані з переоформленням автомобілю марки МAZDА модель 3 державний номерний знак НОМЕР_2, на ім'я ОСОБА_3, а також оплатити витрати щодо зняття з обліку автомобіля марки NISSAN модель INFINITI державний номерний знак НОМЕР_1. 3. У приватній власності ОСОБА_4 залишається: 1) 77/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_5; 2) земельна ділянка площею 0,0710 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка розташована в м. Одесі по АДРЕСА_5; 3) квартира АДРЕСА_3 після сплати ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 677 600 грн; провадження у справі закрито.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2009 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 4 липня 2008 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду іншим суддею.

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, за яким з урахуванням доповнень просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 42 238,82 грн, провести поворот виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 4 липня 2008 року, тобто повернути ОСОБА_4 зазначене майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, автомобіль марки NISSAN модель INFINITI 2003 року випуску, шасі (рама, кузов, коляска) НОМЕР_6 тип ТЗ - легковий універсал реєстраційний номер НОМЕР_3, автомобіль марки МAZDА модель 3 2007 року випуску, шасі (рама, кузов, коляска) НОМЕР_7 тип ТЗ - легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_2, стягнути з ОСОБА_3 на його користь різницю вартості автомобілів у порівнянні з їхньою вартістю у грудні 2008 року, у разі неможливості, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 вартість вказаного майна у розмірі грошових коштів, отриманих від його реалізації.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму в розмірі 31 829 гривень. В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити, у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що умови укладеного шлюбного договору сторін від 29 липня 2007 року щодо майна, нажитого подружжям під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації, є особистою приватною власністю того із подружжя, на чиє ім'я воно зареєстровано, а тому шлюбний договір укладений сторонами в повній відповідності до ст. 97 СК України, оскільки встановлює домовленість сторін непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, а тому відповідає положенням ст. 60 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що поворот виконання рішення суду є окремим процесуальним питанням, яке вирішується судом при ухваленні рішення, а не питання, яке вирішує суд, розглядаючи позовні вимоги по суті.

Однак погодитись з висновками судів попередніх судових інстанцій не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 12 вересня 1992 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради.

12 жовтня 1999 року між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений ОСОБА_9, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 12563, на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1.

31 травня 2000 року ОСОБА_4 Управлінням житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому замість договорів дарування, посвідчених Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 12 лютого 1993 року, № 5-1156, 12 червня 1993 року, № 3- 4577, зареєстрованих ОМБТІ 18 лютого 1993 року та 15 липня 1993 року було видано свідоцтво про право власності № 897 на 77/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_5, які в цілому складаються з двох житлових будинків літ. "А", "Ж", гаража-будинку літ. "П", загальною площею 472,3 кв. м, житловою площею 221,4 кв. м, сараїв літ. "Б", "В", "Д", "Е", "Л", душа літ. "К", відображених у технічному паспорті від 17 березня 2000 року.

4 квітня 2001 року між ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений ОСОБА_12, державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 3-839, на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3.

Як вбачається з постанови Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2007 року по справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП, 20 червня 2007 року за участю ОСОБА_3 сталась дорожньо-транспортна пригода.

У зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, позивачка знаходилась на лікуванні. З виписки лікувальної установи епікризу № НОМЕР_4 "Одеський обласний медичний центр" вбачається, що ОСОБА_3 з 20 червня 2007 року по 16 липня 2007 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні.

9 липня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюбний договір, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2963.

Відповідно до п. 3 цього шлюбного договору майно, нажите подружжям під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім'я зареєстровано рухоме або нерухоме майно, тобто не розповсюджується право спільної власності подружжя на належні ОСОБА_4: квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_3, 77/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_5, земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_5 площею 0,710 га, автомобіль марки LEXUS модель RХ350 2006 року випуску державний номер НОМЕР_5, автомобіль марки NISSAN модель INFINITI 2003 року випуску, шасі (рама, кузов, коляска) НОМЕР_6 тип ТЗ - легковий універсал, реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіль марки MAZDA модель 3 2007 року випуску шасі (рама, кузов, коляска) НОМЕР_7, тип ТЗ - легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_2.

29 січня 2008 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.

Відповідно до висновку № 004/2011 судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі № 2-8680/10, складеного 5 травня 2011 року судовим експертом - директором ПП "Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С." Скибінською Т.М. на виконання ухвали суду від 14 грудня 2010 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 146 243 дол. США, що еквівалентно 1 165 235 грн, ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 складає 125 315 дол США, що еквівалентно 998 485 грн, ринкова вартість 77/100 частин домоволодіння, які складаються з житлового будинку літ. "А", гаража-будинку літ. "П" та самовільно зведеної літньої кухні літ. "Р", розташованих по АДРЕСА_5, на момент проведення експертизи становить 1 892 160 грн, що еквівалентно 237 476 дол. США, ринкова вартість земельної ділянки АДРЕСА_5, на момент складення висновку становить 251 589 дол. США, що еквівалентно 2 000 461 грн, ринкова вартість самовільно збудованого басейнового комплексу літ. "С", розташованого по АДРЕСА_5, без урахування земельного компоненту станом на момент складання висновку становить 594 765 грн, що еквівалентно 74 646 дол. США.

У матеріалах справи наявні копії розписок, підписаних ОСОБА_3 від 9 грудня 2008 року про те, що нею отримано від ОСОБА_4 1 000 дол. США за оренду квартири по АДРЕСА_3 за грудень 2008 року та січень 2009 року; від 9 січня 2008 року про те, що нею отримано від ОСОБА_4 2 000 дол. США за оренду квартири (не вказано якої) за січень та лютий (не вказано якого року); від 20 березня 2009 року про те, що нею отримано (не вказано від кого) 3 850 грн. за березень 2009 року 50 % орендної плати по вул. Пушкінські, що складає 500 дол. США за курсом НБУ; від 27 квітня 2009 року про те, що нею отримано від ОСОБА_4 3 850 грн за квартиру АДРЕСА_3 за квітень 2009 року; від 27 квітня 2009 року про те, що нею отримано від ОСОБА_4 4000 грн в рахунок оформлення машини МAZDA у відповідності до рішення суду від 4 липня 2008 року. Також у матеріалах справи наявна копія розписки, без зазначення особи, що її склала, про те, що вона 21 лютого 2009 року отримала від не вказаної особи 4000 грн (450 дол. США).

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

Крім того, у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільні речі, суди мають застосовувати положення ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно з ч. 1 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

Згідно ст. 103 СК України, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (435-15) .

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 4 ст. 93 СК України визначено, що шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Проте, розглядаючи цей спір, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, які склалися між сторонами у справі, не перевірив в достатньому обсязі доводів ОСОБА_3 про те, що шлюбний договір містить однаковий правовий статус майна кожної зі сторін правочину і відсутні положення, відповідно до яких одна зі сторін правочину мала б інші (більші або менші) права та обов'язки стосовно майна на підтвердження вкрай невигідних умов на момент укладення договору та що цим скористалася друга сторона правочину.

Вирішуючи спір по суті, суд не з'ясував та не перевірив всіх позовних вимог сторін, не встановив дійсні обставини по справі, не з'ясували яке майно придбано в період шлюбу на спільні кошти, не встановив його вартості на момент припинення шлюбних стосунків. Суд не звернув увагу на те, що під час укладання шлюбного договору позивачка перебувала на лікування після отриманої травми у дорожньо-транспортній пригоді, не надав оцінки її твердженню, що шлюбний договір укладено нею на вкрай невигідних для неї умовах.

Суди також не звернули увагу та не надали оцінки діям сторін щодо укладення мирової угоди про поділ спільного майна, не з'ясували природу стягнутих з позивачки коштів на користь відповідача, дійшовши правильного висновку, що поворот виконання рішення суду є окремим процесуальним питанням, яке вирішується судом при ухваленні рішення, а не питанням, яке вирішує суд, розглядаючи позовні вимоги по суті.

Згідно із ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.