Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-торговий дім "Дніпровський", ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договору оренди та договору міни земельної ділянки, припинення права користування земельною ділянкою, зобов'язання повернути земельну ділянку в належному стані за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-торговий дім "Дніпровський" на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 грудня 2013 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 грудня 2006 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-торговий дім "Дніпровський" (далі - ТОВ "АТД "Дніпровський") було укладено договір оренди земельної ділянки площею 12,803 га, що розташована в АДРЕСА_1, строком на п'ять років зі сплатою 2 402 грн орендної плати. У вересні 2010 року вона дізналася, що додатковою угодою до договору оренди строк дії договору оренди продовжено до 31 грудня 2020 року. Вказаний договір оренди землі вважала недійсним, оскільки він був зареєстрований 16 липня 2008 року, земельна ділянка за актом прийому-передачі не передавалась. ОСОБА_6 не був директором ТОВ "АТД "Дніпровський", тому не мав права підписувати договір оренди. До договору оренди не було додано акта визначення меж земельної ділянки в натурі, плану або схеми земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень її використання, проекту відведення земельної ділянки, не зазначені умови передачі землі в заставу. Без її згоди ТОВ "АТД "Дніпровський" уклало з ОСОБА_4 договір міни спірної земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати недійсними договір оренди землі від 10 грудня 2006 року № 48 та договір міни земельної ділянки від 29 вересня 2009 року; припинити право користування земельною ділянкою ОСОБА_4 та ТОВ "АТД "Дніпровський", зобов'язати останнього повернути їй спірну земельну ділянку.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 грудня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано недійсним договір оренди землі від 10 грудня 2006 року № 48; скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 10 грудня 2006 року № 48, проведену 16 липня 2008 року; визнано недійсним договір міни від 29 вересня 2009 року, укладений між ТОВ "АТД "Дніпровський" та ОСОБА_4 У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "АТД "Дніпровський" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в договорі оренди землі від 10 грудня 2006 року не вказані умови, що є істотними умовами договору, тому цей договір за правилами ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" підлягає визнанню недійсним, а його державна реєстрація - скасуванню. Разом з тим договір міни земельної ділянки від 29 вересня 2009 року укладений на підставі вказаного договору оренди землі, який є недійсним, тому й договір міни є недійсним у зв'язку з недотриманням сторонами договору вимог, передбачених ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України. Щодо оспорюваної додаткової угоди до договору оренди землі, то вона не була зареєстрована в установленому законом порядку, тому не вважається укладеною, отже, підстави для визнання її недійсною відсутні.

Проте повністю погодитись із таким висновком судів не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка, площею 12,803 га, яка розташована на території Апостолівської міської ради Дніпропетровської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 7 липня 2001 року. 10 грудня 2006 року між позивачем та ТОВ "АТД "Дніпровський" укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_3 передала орендарю належну їй земельну ділянку, площею 12,803 га. Вказаний договір підписаний позивачем, містить умови щодо об'єкту оренди, строку дії договору, орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальність за її несплату, умов використання та цільового призначення земельної ділянки, умов і строку передачі земельної ділянки в оренду, інші права та обов'язки сторін та зареєстровано 16 липня 2008 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З матеріалів справи вбачається, що в договорі оренди не всі умови, передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі" наявні.

Разом з тим на час укладення та реєстрації спірного договору оренди ст. 15 Закону України "Про оренду землі" не передбачала таких істотних умов як зазначення умов передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а вказані зміни внесені до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" лише 16 вересня 2008 року, тобто після укладення оспорюваного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності та не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У чч. 1, 2, 3, 4 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 1 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі, ст. 18 цього Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди укладений у письмовій формі, пройшов державну реєстрацію, позивач мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивача було спрямоване на укладення договору оренди, що встановлено в судовому засіданні та позивачем не оспорювалось.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, згідно з договором оренди, дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, аналогічне положення закріплене і в п. 26 договорів оренди, укладених між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, суди дійшовши висновку про недійсність договору оренди землі а підставі ст. 203 ЦК України за відсутності в ньому умов збереження стану об'єкта оренди, при цьому не врахували, що відсутність такої умови не є підставою для визнання правочину недійсним у розумінні зазначеної норми матеріального права та правил ст. 215 ЦК України.

Таким чином, суди у порушення вимог ст. ст. 212-214 315 ЦПК України (1618-15) на вказані положення закону уваги не звернули, не встановили фактичні обставини справи та дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-торговий дім "Дніпровський" задовольнити частково.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.