Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Омега Банк" про розірвання договору іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Омега Банк" на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 жовтня 2013 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 листопада 2007 року між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), а правонаступником останнього - публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк"), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і нею 21 листопада 2007 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким вона передала банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_4 належним чином не виконувала своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 6 грудня 2011 року позов ПАТ "Сведбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 472 369 грн 62 коп., при цьому до неї як до майнового поручителя жодних вимог не пред'являлося. Про наявність заборгованості та винесене рішення їй стало відомо значно пізніше. Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" відступило право грошової вимоги до своїх боржників товариству з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), до якого перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_4 Таким чином, відповідач формально є іпотекодержателем, але не є кредитором, тому в нього відсутнє право на задоволення своїх вимог за кредитним договором за рахунок іпотечного майна. У свою чергу ТОВ "ФК "Вектор Плюс", не має будь-якого відношення до іпотеки, у зв'язку з чим ОСОБА_3 на підставі ст. 652 ЦК України просила суд розірвати договір іпотеки.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Договір іпотеки від 21 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", розірвано та припинено між сторонами правовідносини з цього приводу. Видалено з Державного реєстру іпотек запис про іпотечний договір від 21 листопада 2007 року № 7002. Знято заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 29 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині розірвання договору іпотеки скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено та визнано припиненим іпотечний договір від 21 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк". У решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Омега Банк", яке є правонаступником ПАТ "Сведбанк", просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладання договору іпотеки сторони прямо не передбачили і не могли передбачити таку ситуацію, що кредитором за основним договором буде витупати одна особа, а іпотекодержателем - інша, що є істотною обставиною в розумінні ст. 652 ЦК України і виконання спірного договору порушило б майнове співвідношення сторін, при цьому ризик змін обставин несе відповідач, тому вимога позивача про розірвання іпотечного договору є обґрунтованою й підлягає задоволенню. Також згідно зі однією з підстав припинення договору іпотеки є його розірвання, про що відомості вносяться до цього реєстру, а разом із виключенням з реєстру іпотек одночасно скасовується заборона на відчуження нерухомості та іншого майна.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково позов, виходив із того, що відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсним до припинення основного зобов'язання. Отже, оскільки основне грошове зобов'язання за кредитним договором від 21 листопада 2007 року перед банком припинилося, то в силу ст. 17 Закону України "Про іпотеку" припинився й спірний іпотечний договір.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки судидійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 листопада 2007 року між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого остання в рахунок забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором від 21 листопада 2007 року передала банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. Відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 та витягу з реєстру заборгованості боржників від 28 листопада 2012 року, ПАТ "Сведбанк" відступило право вимоги за кредитним договором від 21 листопада 2007 року ТОВ "ФК "Вектор Плюс".

Частиною 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" на підставі договору факторингу відступило право вимоги заборгованості за кредитним договором, включаючи суму наданого кредиту, проценти за користування кредитом, комісії, штрафні санкції, ТОВ "ФК "Вектор Плюс".

Разом з тим, ураховуючи, що виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечено іпотечним договором, 28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" і ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір про відступлення права за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року.

Таким чином, правові підстави для визнання іпотечного договору припиненим на підставі ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відсутні.

Крім того, посилання ОСОБА_3 на істотну зміну обставин є безпідставним та необґрунтованим, оскільки Закон України "Про іпотеку" (898-15) пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю сукупності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Проте суди у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; не встановили дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору, договору іпотеки, договорів факторингу та відступлення права за іпотечним договором; не врахували, що кредитний договір, який був відступлений ТОВ "ФК "Вектор Плюс", продовжує діяти відповідно до тих умов і на тих самих підставах, які були досягнуті з первісним кредитором, у зв'язку з чим правових підстав для визнання іпотечного договору, який виступає забезпеченням виконання зобов'язань, відсутні.

Разом з тим апеляційний суд, керуючись витягом з додатку № 1 до договору про відступлення права за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, не перевірив належним чином наявність зміни обтяження предмету іпотеки, яке було змінено з ПАТ "Сведбанк" на ТОВ "ФК "Вектор Плюс".

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Омега Банк" задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.