Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Маляренка А.В., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, за касаційними скаргами ОСОБА_6 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року,

В березні 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11275993000, укладеного між сторонами від 25 грудня 2007 року, зобов'язати відповідача прийняти від позивача, в рахунок повернення взятих у кредит коштів, суму в розмірі 673 880 грн 60 коп.

В обґрунтування позову посилався на те, що 25 грудня 2007 року між сторонами було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11275993000, відповідно до умов якого, банк надав позивачу кредит на придбання житла на суму в 160 000 доларів США, зі сплатою 11,9% річних та кінцевим строком повернення кредиту до 25 грудня 2018 року.

На думку позивача, зазначений договір не відповідає вимогам закону, з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено можливість надання банком-резидентом кредитів в іноземній валюті іншому резиденту для розрахунків на території України, натомість предметом оспорюваного договору є надання кредиту саме в іноземній валюті.

Зазначав, що використання банком іноземної валюти у якості засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії НБУ, в той же час у відповідача, на момент укладення оспорюваного договору була відсутня індивідуальна ліцензія НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за оспорюваним договором. Крім того, відповідно до умов оспорюваного договору позивач зобов'язаний щомісячно вносити готівкові кошти в іноземній валюті з метою погашення заборгованості по кредитному договору в розмірах, що передбачені умовами договору. Разом з тим, позивач позбавлений можливості погашати заборгованість по кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів в іноземній валюті, оскільки її використання в Україні як засобу платежу не передбачено законодавством.

Враховуючи, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, позивач просив визнати його недійсним та застосувати в такому випадку наслідки недійсності правочину, відповідно до яких кожна із сторін зобов'язання повинна повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тому позивач вважає, що з нього на користь відповідача слід стягнути різницю між отриманими за оспорюваним договором позивачем коштами та сплаченими ним в рахунок виконання зобов'язань, що складає в сумі 673 880 грн 60 коп.

У квітні 2012 року ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до суду першої інстанції із заявою про заміну сторони у справі належним відповідачем.

Клопотання було обґрунтовано тим, що 08 грудня 2011 року між АТ "УкрСиббанк" та АТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними зобов'язаннями, яке виникло у ОСОБА_6 на підставі договору про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2007 року та заміною кредитора у зобов'язанні.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 червня 2012 року було задоволено клопотання представника відповідача про заміну належного відповідача та про направлення справи за підсудністю, а саме замінено первісного відповідача належним відповідачем в особі ПАТ "Дельта Банк", а справу передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою позивач звернувся із апеляційної скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без руху.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2012 року апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто апелянту.

В жовтні 2012 року ОСОБА_6 повторно звернувся із апеляційною скаргою на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 червня 2012 року та з клопотанням про поновлення строку на вищевказане судове рішення.

За результатом розгляду вказаної апеляційної скарги, апеляційним судом Харківської області 20 грудня 2012 року було скасовано ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 червня 2012 року, якою було задоволено клопотання про заміну неналежного відповідача та направлення справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, та в свою чергу матеріали справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями ОСОБА_6 звернувся із касаційними скаргами, в яких просив скасувати оскаржувані судові рішення, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга не підлягають задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що відповідачем під час укладення оспорюваного договору не порушувались вимоги валютного законодавства, зокрема, щодо надання та обслуговування споживчого кредиту в іноземній валюті.

З такими висновками колегія суддів погоджується.

Судами встановлено, що 25 грудня 2007 року між сторонами було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11275993000 (надалі - Договір), відповідно до умов якого, банк надав позивачу кредит на придбання житла на суму в 160 000 доларів США, зі сплатою 11,9% річних та кінцевим строком повернення кредиту до 25 грудня 2018 року.

Відповідно до п. 1.2.2 договору позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 2 179 доларів США в день сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п. 1.3.1, 10.2 цього договору.

Відповідно до п. 9.2 та п. 10.13 договору, підписанням даного договору позичальник підтверджує що він повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними та засвідчує, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього та перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Позивач обґрунтовуючи свій позов вказував, що умови зазначеного договору суперечать валютному законодавству України, зокрема положенням ЦК України (435-15) та Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) .

Відповідно до ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними в п. п. 11, 13 постанови "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (z1429-04) ( зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028 (z1429-04) ). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" (3024-17) генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) , за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що оспорюваний договір було укладено до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) суди дійшли правильних висновків про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору про надання споживчого кредиту в іноземній валюті недійсним.

Що стосується вимог про скасування ухвали апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2012 року, то колегія суддів дійшла висновку про закриття в цій частині касаційного провадження, з огляду на те, що ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2012 року ухвалу суду першої інстанції від 01 червня 2012 року було скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду, а відтак спір між сторонами було вирішено по суті, а порушені права позивача були поновлені.

Крім цього, колегія суддів дійшла до висновку про те, що ПАТ "Дельта Банк" приймав участь у справі в якості третьої особи, тому не залучення його в якості відповідача не вплинуло на законність та обґрунтованість судового рішення, оскільки він мав право надавати пояснення з приводу позовних вимог та висувати заперечення проти позову ОСОБА_6

З урахуванням викладених обставин оскаржувані судові рішення ухвалені за повного та всебічного дослідження всіх обставин по справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для визнання їх незаконними та необґрунтованими відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року залишити без змін.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2012 року - закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.