6-50305св13 Про визнання права власності на автомобіль - 12.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Черкаське відділення публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", про визнання права власності на автомобіль, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 5 листопада 2013 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що з 25 грудня 1987 року по 13 липня 2010 року перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка навчається на другому курсі навчально-консультаційного центру Одеської національної юридичної академії у м. Черкаси. За час шлюбу ними було придбано наступне майно: Ѕ частина будинку АДРЕСА_3; будинок АДРЕСА_4; будинок АДРЕСА_5; будинок АДРЕСА_6; будинок АДРЕСА_7 з земельною ділянкою 0,3707 га; будинок АДРЕСА_8 з земельною ділянкою 0,270 га; будинок АДРЕСА_9 з земельною ділянкою площею 0,0484 га; квартира АДРЕСА_1; нежитлове приміщення - квартира АДРЕСА_2; автомобіль "MERCEDES BENS", 2000 року випуску; автомобіль "VOLKSVAGEN CRAFTER", 2008 року випуску та автомобіль "Audi A6", 2006 року випуску.

Посилаючись на те, що шлюбний договір між сторонами не укладався, домовленості між ними щодо порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю сторін, не існує та на її утриманні знаходиться повнолітня непрацездатна дочка, з урахуванням уточнень та доповнень до позову просила поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, виділивши їй: будинок АДРЕСА_4; будинок АДРЕСА_5; будинок АДРЕСА_6; будинок АДРЕСА_9 разом з земельною ділянкою площею 0,0484 га; автомобіль "MERCEDES BENS" та автомобіль "VOLKSVAGEN CRAFTER";.

У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що за час шлюбу з ОСОБА_3, крім вищезазначеного майна, ними набуто ще таке майно: нежиле приміщення квартири АДРЕСА_2; Ѕ частина будинку АДРЕСА_10. Їхня дочка - ОСОБА_6 з повноліття має власний автомобіль та близько двох років мешкає окремо, а не утримується позивачкою. Він подарував ОСОБА_6 Ѕ частину будинку у АДРЕСА_10. На підставі договору дарування позивач отримала частину недобудованого будинку АДРЕСА_11. За час шлюбу ними цей будинок добудований та облаштований надвірними прибудовами, що істотно збільшило його вартість. До укладення шлюбу з ОСОБА_3 йому належала квартира АДРЕСА_12, яку він продав у 2004 році, а за отримані кошти спільно з дружиною придбали матеріали та обладнання на будівництво спільного житла за вищевказаною адресою. До сьогоднішнього дня у цьому будинку прописані його мати ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_6 Після розірвання шлюбу він постійно мешкає за вищевказаною адресою, а ОСОБА_3 - по АДРЕСА_4. З огляду на зазначене, просив визнати за ним право власності: на Ѕ ідеальну частину будинку АДРЕСА_4 з підвалом, магазином та земельною ділянкою площею 0,731 га; будинок АДРЕСА_9 з земельною ділянкою площею 0,0484 га; нежиле приміщення квартири АДРЕСА_2; Ѕ частину будинку АДРЕСА_3; автомобіль "MERCEDES BENS", 2000 року випуску; автомобіль "VOLKSVAGEN CRAFTER", 2008 року випуску; будинок АДРЕСА_5.

У травні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобіль, посилаючись на те, що 11 травня 2011 року він придбав у ОСОБА_4 автомобіль "VOLKSVAGEN CRAFTER", 2008 року випуску, однак не зареєстрував його в органах ДАІ. Оскільки наразі він не має можливості реалізувати свої права власника на придбаний автомобіль, тому просить суд визнати за ним право власності на автомобіль "VOLKSVAGEN CRAFTER", 2008 року випуску.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 5 листопада 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на будинок з напівпідвальними приміщеннями і магазином по АДРЕСА_4 та земельні ділянки площею 731,0 кв. м і 269,0 кв. м.

Поділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, та виділено ОСОБА_3:

Ѕ частину будинку АДРЕСА_3 з земельною ділянкою площею 570 кв. м, вартістю 210 500 грн;

будинок АДРЕСА_5, вартістю 10 690 грн;

будинок АДРЕСА_6, вартістю 5 000 грн;

будинок АДРЕСА_7 з земельною ділянкою 0,3707 га, вартістю 7 500 грн;

будинок АДРЕСА_8 з земельною ділянкою 0,270 га, загальною вартістю 7 200 грн;

квартиру АДРЕСА_1 площею 43,39 кв. м, вартістю 165 700 грн;

автомобіль "MERCEDES BENS", 2000 року випуску, зареєстрований Черкаським ВРЕВ при УДАІ УМВС України в Черкаській області, вартістю 150 000 грн;

автомобіль "VOLKSVAGEN CRAFTER", 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований Черкаським ВРЕВ при УДАІ УМВС України в Черкаській області, вартістю 267 730 грн, а всього майна загальною вартістю 824 320грн.

ОСОБА_4 виділено:

1/3 частину будинку АДРЕСА_9 разом із земельною ділянкою площею 0,0484 га, загальною вартістю 139 396 грн;

нежитлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2, площею 42,3 кв.м, вартістю 304 000 грн;

автомобіль "Audi А6", 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_2, зареєстрований Черкаським ВРЕВ при УДАІ УМВС України в Черкаській області, вартістю 305 404 грн, а всього майна загальною вартістю 748 800 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, посилаючись на висновки експертиз про вартість спірного майна, виходив з того при такому варіанті поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, враховуються інтереси сторін та їхньої повнолітньої непрацездатної дочки ОСОБА_6 Визнаючи за ОСОБА_4 право власності на будинок по АДРЕСА_4 з напівпідвальними приміщеннями і магазином та земельні ділянки площею 731,0 кв. м і 269,0 кв.м, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначене нерухоме майно поділу не підлягає, оскільки побудовано відповідачем за особисті грошові кошти, позичені ним у ОСОБА_8

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 25 грудня 1987 року по 13 липня 2010 року сторони перебували у шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час шлюбу подружжям було придбано наступне майно: Ѕ частина будинку АДРЕСА_3; будинок АДРЕСА_4; будинок АДРЕСА_5; будинок АДРЕСА_6; будинок АДРЕСА_7 з земельною ділянкою 0,3707 га; будинок АДРЕСА_8 з земельною ділянкою 0,270 га; квартира АДРЕСА_1; будинок АДРЕСА_9 з земельною ділянкою площею 0,0484 га; нежитлове приміщення - квартира АДРЕСА_2; автомобіль "MERCEDES BENS", 2000 року випуску, зареєстрований Черкаським ВРЕВ при УДАІ УМВС України в Черкаській області; автомобіль "VOLKSVAGEN CRAFTER", 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований Черкаським ВРЕВ при УДАІ УМВС України в Черкаській області та автомобіль "Audi A6", 2006 року випуску.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VI "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя" (2913-17) , який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено частиною п'ятою, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

В роз'ясненнях, викладених у п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року (v0011700-07) "Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя", зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК визначено, що особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України (в редакції Закону № 4766-VI від 17 травня 2012 року (4766-17) ) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вищезазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, не перевірив належним чином доводи, викладені у позовах бувшого подружжя; не визначив обсяг спільного майна подружжя, яке просили поділити сторони; розподіляючи майно між сторонами, не з'ясував, за які кошти було придбано спірне майно та не спростував доводи позивача за первісним позовом в тій частині, що спірні земельні ділянки, в тому числі і земельні ділянки по АДРЕСА_4, є її особистою власністю і не підлягають поділу, оскільки одержані нею із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

Виключаючи зі спільного майна подружжя будинок і магазин по АДРЕСА_4, а також земельні ділянки, на яких розташовано це нерухоме майно та визнаючи за ОСОБА_4 право власності на зазначене майно, суд виходив з того, що зазначений об'єкт нерухомості був побудований відповідачем за особисті кошти, отримані ним за договором позики. При цьому, суд не перевірив доводи ОСОБА_3 щодо набуття нею цих земельних ділянок внаслідок приватизації та не звернув уваги на те, що на момент написання ОСОБА_4 розписки про отримання ним у позику від ОСОБА_8 грошових коштів на будівництво будинку по вул. по АДРЕСА_4 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та не врахував, що за наслідками укладення договору позики в інтересах сім'ї, боргові зобов'язання перед позикодавцем виникають як для чоловіка, так і для дружини, незалежно від того, хто із подружжя отримував позику. У такому випадку, при вирішенні спору про право власності на майно, необхідно встановлювати особу, яка сплачувала заборгованість за договором позики. Ця обставина повинна братись до уваги при визначенні частки кожного з подружжя.

У зв'язку з цим суд не встановив, чи були використані отримані у позику кошти саме на будівництво спірного нерухомого майна, хто з подружжя сплачував позику, належним чином не з'ясував питання про те, чи була вона погашена до розірвання шлюбу або продовжує погашатися після розірвання шлюбу.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Такі порушення судами норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалені рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року було відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 5 листопада 2013 року та ухвалою суду від 23 січня 2013 року справу призначено до судового розгляду. При цьому суд не звернув увагу на те, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2013 року ОСОБА_5 в апеляційному порядку не оскаржувалось і в апеляційним судом в частині його позовних вимог не переглядалось, що виключає можливість оскарженим ним зазначених судових рішень в касаційному порядку.