Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., Кафідової О.В., Маляренка А.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору дарування, скасування свідоцтва про права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 липня 2013 року,

У червні 2011 року Підгородненська міська рада Дніпропетровської області звернулась до суду з позовом, у якому уточнивши його просила визнати недійсним договір дарування спортивного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_2", розташованого у АДРЕСА_1, укладений 18 березня 1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 8 грудня 2001 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, скасувати свідоцтво про право власності на це нерухоме майно від 30 вересня 2008 року, витребувати його з незаконного володіння ОСОБА_6, визнати за позивачем право власності на спортивний комплекс, який складається із цегляного будинку "А", огорожі залізобетонної № 1-4, гумової бігової доріжки № 5, мостіння бетонного № 6, трибун бетонних № 7-8, вбиральні бетонної "Б".

В обґрунтування своїх вимог посилалась на ті обставини, що 25 грудня 1996 року рішенням Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області надано дозвіл на продаж ОСОБА_7 стадіону "ІНФОРМАЦІЯ_2", розташованого за вказаною адресою, та 4 січня 1997 року між ним та виконавчим комітетом міської ради укладено договір купівлі-продажу цього спортивного комплексу.

13 січня 1997 року ОСОБА_7 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,4 га для спортивно-оздоровчої діяльності в межах існуючого стадіону.

18 березня 1999 року ОСОБА_7 подарував спортивний комплекс ОСОБА_8

У 2001 році рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради будівлю по АДРЕСА_1 переведено у житловий фонд.

8 грудня 2001 року ОСОБА_8 продав житловий будинок ОСОБА_9

Однак, 4 квітня 2001 року вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_10, який перебував на посаді голови Підгородненської міської ради на час надання дозволу на продаж спортивного комплексу, засуджено за ч. 2 ст. 172 КК України за фактом посадового підлогу, зловживання посадовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки.

На даний час ОСОБА_6 є власником спірних будівель на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9, просила задовольнити позов.

23 серпня 2011 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування спортивного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_2", який складається з цегляного будинку "А" загальною площею 192,2 кв. м, та наступних господарських будівель та споруд: № 1-4 - огорожа залізобетонна; № 5 - гумова бігова доріжка; № 6 - мостіння бетонне; № 7 - 8 - трибуни бетонні, Б - вбиральня бетонна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, від 18 березня 1999 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку А, загальної площею 192,2 кв. м, житловою площею 46 кв. м, господарських будівель та споруд: Б - вбиральня залізобетонна, Г - гараж цегляний, Д - навіс металевий, шиферний, № № 1 - 4, 9 - огорожа металева, залізобетонні плити, № № 5, 7, 8 - споруди, залізобетонні, № 6 - замощення, що знаходяться в АДРЕСА_1, від 08 грудня 2001 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Скасовано свідоцтво на право власності на нерухоме майно № 10854962 від 30 вересня 2008 року, видане ОСОБА_6 на спірний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Витребувано із незаконного володіння у ОСОБА_6 спортивний комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_2", який складається з: цегляного будинку А- загальною площею 192,2 кв. м, та слідуючих господарських будівель та споруд: огорожі № 1 - 4 залізобетонної; гумова бігова доріжка № 5; мостіння бетонне № 6; трибуни № 7 - 8; вбиральня бетонна "Б" та розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області право власності на спортивний комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_2", який складається з: цегляного будинку А - загальною площею 192,2 кв. м; залізобетонної огорожі № 1 - 4; гумової бігової доріжки № 5; бетонного мостіння № 6; бетонних трибун № 7 - 8; вбиральня бетонної "Б" та розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо судових витрат.

8 липня 2013 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсним договору дарування спортивного комплексу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання за Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області права власності на спортивний комплекс та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині витребування майна із незаконного володіння ОСОБА_6 цегляного будинку А загальною площею 192,2 кв.м. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що перший договір купівлі-продажу спірного майна, укладений між Підгородненською міською радою та ОСОБА_7, визнаний судом недійсним, що є підставою для визнання інших договорів, укладених щодо цього майна, недійсними, та витребування майна від добросовісного набувача на користь позивача.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору дарування спортивного комплексу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання за Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області права власності на спортивний комплекс та витребування цегляного будинку "А", виходив з того, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Крім того, позивачем не доведено, що свідоцтво про право власності порушує його права, а рішення суду про витребування майна є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на це майно, що є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Разом з тим, підстави для задоволення позову про витребування від ОСОБА_6 цегляного будинку "А" відсутні, оскільки позивачем заявлено вимоги про витребування спірного майна як спортивного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_2", який складається із будівлі та споруд, однак, рішенням виконавчого комітету, яке є чинним, цегляний будинок "А" був переведений у житловий фонд.

Однак погодитись з таким рішенням суду апеляційної інстанції не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим з виконанням усіх вимог цивільного судочинства, згідно із законом, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 25 грудня 1996 року рішенням Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області надано дозвіл на продаж ОСОБА_7 стадіону "ІНФОРМАЦІЯ_2", розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

4 січня 1997 року між виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу вказаного спортивного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_2" за 4 500 грн.

13 січня 1997 року на ім'я ОСОБА_7 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,4 га для спортивно-оздоровчої діяльності у межах існуючого стадіону.

18 березня 1999 року ОСОБА_7 подарував спортивний стадіон "ІНФОРМАЦІЯ_2" ОСОБА_8

Рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 2001 року № 376 переведено будівлю АДРЕСА_1 в житловий фонд.

08 грудня 2001 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2001 року ОСОБА_10, який обіймав посаду голови Підгородненської міської ради на момент ухвалення рішення про надання дозволу на продаж стадіону ОСОБА_7, засуджено за ч. 2 ст. 172 КК України за фактом посадового підлогу, зловживання посадовим становищем, що спричинило тяжкі настілки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2008 року будинок перейшов у власність ОСОБА_6

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2011 року визнано недійсним договір купівлі-продажу спортивного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_2" від 04 січня 1997 року, укладений між виконавчим комітетом Підгородненської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області та ОСОБА_7

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (ч. 4 ст. 390 ЦК України).

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування та встановлення обставин справи, не врахував, що земельна ділянка під спірним спортивним комплексом та у його межах була передана у постійне користування ОСОБА_7 для спортивно-оздоровчої діяльності, який пізніше подарував стадіон ОСОБА_8, а відповідачка отримала у спадок вже житловий будинок з відповідними спорудами на цій земельній ділянці.

А відтак не перевірив, чи зберігся об'єкт нерухомого майна на витребування якого було заявлено позов, чи відносяться всі об'єкти, розташовані на цій земельній ділянці разом із житловим будинком, до єдиного комплексу, чи вони є окремими об'єктами, які можуть бути витребувані у відповідачки, не перевірив належним чином законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, зробив передчасний висновок про відмову у витребуванні житлового будинку та витребування інших об'єктів, ухвалив помилкове рішення з порушенням норм процесуального права.

Невиконання судом апеляційної інстанції унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, як передбачено ст. 338 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 липня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.