Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Міністерства культури України до Лівадійської селищної ради, ОСОБА_3, третя особа - Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини, про визнання недійсним державного акта, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2013 року,

Міністерство культури України звернулося до суду з позовом до Лівадійської селищної ради, ОСОБА_3, третя особа - Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини, про визнання недійсним державного акта, посилаючись на те, що відповідно до державного акта серії ЯЯ № 859365 від 28 листопада 2011 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0715 га, розташованої по АДРЕСА_1, на якій розташований пам'ятник археології та архітектури місцевого значення - Укріплення фортеці "Учансу-Ісар", який повинен знаходитися виключно у державній власності.

Вважало, що державний акт виданий з порушенням ст. ст. 5, 17, 34 ЗК України та ст.ст. 53, 84, 12 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та підлягає скасуванню, оскільки перебування земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка архітектури місцевого значення, є прямим порушення законодавства.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2013 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯЛ № 859365 на право власності на земельну ділянку площею 0,0715 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виданий 28 листопада 2011 року на ім'я ОСОБА_3, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 011194791000867.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що на земельну ділянку загальною площею 8,3513 га, що розташована: АДРЕСА_1, за рішенням господарського суду Донецької області від 18 вересня 2007 року, що набуло законної сили, було звернуто стягнення за договором іпотеки та встановлено спосіб реалізації шляхом продажу.

24 квітня 2008 року на виконання зазначеного рішення суду від 18 вересня 2007 року АКБ "Інтеграл" (іпотекодержатель) зі складу зазначеної ділянки було продано 0,213 га ОСОБА_4

В подальшому, земельну ділянку площею 0,2130 га за адресою: АДРЕСА_1, 5, з призначенням для будівництва кварталу житлової забудови з рекреаційною функцією відповідно до договору купівлі-продажу від 20 лютого 2009 року у ОСОБА_4 купив відповідач ОСОБА_3 Згідно з указаним договором відповідачу 13 квітня 2009 року видано державний акт на право власності на зазначену ділянку.

У 2010 році ОСОБА_3 стало відомо, що в межах придбаної ним земельної ділянки площею 0,2130 га знаходиться пам'ятник археології - укріплення "Учансу-Ісар" загальною площею 0,0715 га, який віднесено до списку пам'ятників місцевого та національного значення, розташованих на території АР Крим, затвердженого республіканським комітетом по охороні культурної спадщини АР Крим рішенням Кримського облвиконкому від 05 вересня 1969 року № 595 та рішенням кримського облвиконкому від 22 травня 1979 року № 284.

ОСОБА_3 було здійснено дії, направлені на охорону об'єкту культурної спадщини: виготовлено паспорт об'єкту культурної спадщини укріплення "Учансу-Ісар", облікова картка на об'єкт, історична довідка, акт технічного стану пам'ятника археології.

25 січня 2010 року відповідач звернувся до Лівадійської селищної ради АР Крим із заявою про вилучення зі складу належної йому земельної ділянки загальною площею 0,2130 га частки площею 0,0715 га, на якій розташовано пам'ятник археології та архітектури місцевого значення, та передачу її йому в оренду в якості компенсації, з врахуванням висновків науково-практичної експертизи.

Рішенням Лівадійської селищної ради м. Ялта АР Крим № 12 від 24 лютого 2010 року на підставі заяви ОСОБА_3 та припису Прокуратури АР Крим про повернення земельної ділянки площею 0,0715 га державі, відповідачеві надано дозвіл на розробку проекту землевідводу земельної ділянки площею 0,0715 га за адресою: АДРЕСА_1, на якій знаходиться пам'ятка археології - розвалини стародавньої крепості "Учансу-Ісар", для передачі земельної ділянки у власність держави.

28 листопада 2011 року ОСОБА_3 відповідно до його заяви про розділ земельної ділянки, придбаної на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 2009 року, було видано два державних акти № ЯЛ859364, № ЯЛ 859365 на земельні ділянки площею 0, 1415 га та 0,0715 га відповідно.

Задовольняючи позов та визнаючи недійсним державний акт № ЯЛ 859365 про право власності на земельну ділянку 0,0715 га апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність у встановленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв; відповідач неодноразово звертався до відповідних органів культурної спадщини з пропозиціями щодо передачі спірної земельної ділянки у державну власність, однак певних дій по вилученню та передачі спірної земельної ділянки у державну власність такими органами здійснено не було; про намір сторін привести статус земельної ділянки, на якій розташовано пам'ятник археології та архітектури місцевого значення, у відповідність до чинного законодавства щодо охорони пам'ятників археології свідчить рішення Лівадійської селищної ради від 24 лютого 2010 року № 12 про надання згоди ОСОБА_3 на розробку проекту відводу земельної ділянки площею 0,0715 га; та дійшов висновку про те, що задоволення позову Міністерства культури України про визнання недійсним та скасування державного акта на спірну земельну ділянку не є втручанням у реалізацію ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, а скасуванням державного акта буде дотримано справедливий баланс між інтересами суспільства та правами ОСОБА_3

Проте з висновком апеляційного суду погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 17 ч. 7 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.

Статтею 145 ЗК України передбачено, що до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

Докази прийняття компетентними органами відповідного рішення про вилучення (викуп) земельної ділянки, що належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу, в матеріалах справи відсутні, такі обставини апеляційним судом не встановлені.

Не встановлено апеляційним судом також наявність відповідного судового рішення про примусове відчуження спірної земельної ділянки на користь держави.

Підставами набуття права власності є ті, що не заборонені законом, зокрема, набуття права власності набувається із правочинів та це право власності згідно зі ст. 328 ЦК України вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Державний акт на право приватної власності на землю - це документ, виданий уповноваженим державним органом, що підтверджує право власності громадянина чи юридичної особи на земельну ділянку. Містить інформацію про власника земельної ділянки; підстави набуття права власності на земельну ділянку; місцерозташування, площу, кадастровий номер земельної ділянки. Також у ньому зазначається опис суміжних землекористувачів, обмеження та обтяження у використанні ділянки.

Таким чином, державний акт засвідчує існування права власності або користування, але не є підставою його виникнення, якою у спірних правовідносинах є цивільно-правова угода - договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Докази скасування судового рішення та визнання недійсним договорів купівлі-продажу, що стали передумовою виникнення права на земельну ділянку у позивача, в матеріалах справи відсутні.

Відсутність, як зазначив апеляційний суд, встановленого порядку поновлення прав держави у даному випадку не може бути підставою для фактичного позбавлення особи права власності на земельну ділянку, набутого на законних підставах, оскільки питання про припинення права власності на належну позивачу земельну ділянку з огляду на розташування на ній пам'ятки архітектури має вирішуватись компетентними державними органами та установами шляхом розробки відповідного правового механізму, яких забезпечить справедливий баланс інтересів держави та приватного власника.

За огляду на наведене, у апеляційного суду не було правових підстав для ухвалення рішення про задоволення позову та скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

За обставин, коли апеляційним судом в результаті неправильного застосування норм матеріального права скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2013 року скасувати, рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.