6-50181св13 Про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - 12.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Сад Поділля" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Сад Поділля" на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 1 листопада 2013 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 червня 2011 року між ним та СВАТ "Сад Поділля", правонаступником якого є ПАТ "Сад Поділля", укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого відповідач продав, а він купив яблуні в кількості 426 штук вартістю 28 116 грн., що знаходилися на належній йому на підставі державного акта земельній ділянці площею 0,7447 га. На виконання умов договору купівлі-продажу ним було внесено в касу господарства частину вартості дерев - 7 030 грн. Указаний договір купівлі-продажу багаторічних насаджень, укладений між ним та відповідачем, нотаріально не посвідчений та не пройшов державної реєстрації, тому не є укладеним, не створює для сторін будь-яких прав і обов'язків, а кошти, внесені ним у касу підприємства на виконання умов договору купівлі-продажу, підлягають стягненню з відповідача на його користь як безпідставно набуті.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 1 листопада 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Сад Поділля" на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 7 030 грн. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ПАТ "Сад Поділля" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір купівлі-продажу укладений між сторонами є неукладеним, а грошові кошти, сплачені позивачем за цим договором, перейшли до відповідача без достатньої правової підстави, а тому в силу ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,7447 га на території Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 10 червня 2009 року.

18 червня 2011 року СВАТ "Сад Поділля", правонаступником якого є ПАТ "Сад Поділля" та ОСОБА_3 підписано договір купівлі-продажу дерев. Предметом купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 договору є яблуні в кількості 426 штук, які належать СВАТ на підставі власності і які знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_3 (а.с. 5).

Сторони приступили до його виконання, що підтверджується актом приймання-передачі яблунь від СВАТ "Сад Поділля" до ОСОБА_3 у користування від 18 червня 2011 року та квитанцією про внесення ОСОБА_3 у касу підприємства попередньої оплати із загальної 28 116 грн. вартості яблунь за договором - 7 030 грн.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно п. "а" ч. 2 ст. 22, п. "а" ч. 1 ст. 19 ЗК України визначено, що багаторічні насадження - це вид сільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення. Тобто, багаторічні насадження - це не що інше як земельна ділянка.

Зі змісту ст. 6 Закону України "Про плату за землю" вбачається, що багаторічні насадження - це вид сільськогосподарських угідь, в розрізі п. "а" ч. 2 ст. 22 ЗК України - вид земель сільськогосподарського призначення. Отже, і в Законі України "Про плату за землю" (2535-12) під багаторічними насадженнями розуміють не що інше як земельна ділянка.

Положеннями ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Тобто, земельні ділянки з розміщеними на них насадженнями, отримані громадянами у власність, належать таким громадянам на праві власності разом з насадженнями як один цілий об'єкт.

Згідно з ч. 3 ст. 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Дана норма кореспондується з ч. 2 ст. 79 ЗК України. При цьому ч. 2 ст. 79 ЗК України та ч. 3 ст. 373 ЦК України є імперативними нормами законодавства, а тому підлягають прямому застосуванню та не можуть передбачати будь-яких виключень в їх застосуванні до відносин права власності на земельні ділянки.

Відповідно до ст. 179 Глави 13 ЦК України (435-15) річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Частиною 2 ст. 183 ЦК України встановлено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. У відповідності до ст. 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Оскільки насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що ростуть на земельній ділянці, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі, а тому при переході права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення під товарним сільськогосподарським виробництвом до громадянина переходить також право власності на всі його складові частини, тобто насадження.

Таким чином, суди у порушення вимог ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України, неправильно встановили обставини справи, не визначилися із характером спірних правовідносин, не врахував, що позивач, отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку у 2009 році, став власником й багаторічних насаджень, не вирішили, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, розглянули багаторічні насадження як самостійний об'єкт цивільно-правових відносин, а тому судові рішення не можна вважати обґрунтованими саме з цих підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суди, виходив із встановлених вище обставин та з рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 13 травня 2013 року, що набрало законної сили, яким встановлено зокрема те, що яблуні є нерухомим майном, а тому нотаріальне не посвідчення та не проведення державної реєстрації вказаного договору купівлі-продажу свідчить про його не укладення. Враховуючи це, договір не створює для його сторін будь-яких прав та обов'язків, крім повернення коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 13 травня 2013 року, встановлено, що предметом спору у цих справах є майно (яблуні). Разом з тим, зазначеними судовими рішеннями не вирішувалося питання щодо надання насадженням статусу нерухомого майна. При цьому, що стосується статусу цього майна як рухомого, чи нерухомого, то це питання визначається іншими нормативно-правовими документами, зокрема розділом 3 ЦК України (435-15) .

За таких обставин, висновок суду про визнання договору купівлі-продажу насаджень (яблунь) є неукладеним у зв'язку з відсутністю його державної реєстрації є передчасним, оскільки суд не встановив яким законом передбачено обов'язок сторін по реєстрації договорів купівлі-продажу зелених насаджень.

Разом із тим, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи

Зазначені положення ст. 1212 ЦК України є загальними щодо спеціальних, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 216, ст. ст. 387, 390, 545 ЦК України, гл. 82 ЦК України (435-15) .

Застосовуючи норми ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, судам слід визначитись, зокрема з характером правовідносин та встановлювати, які обставини були підставою для отримання відповідачем коштів, чи зобов'язаний відповідач повернути безпідставно отримані кошти, чи були зазначені кошти отримані на виконання зобов'язань перед позивачем тощо.

За таких обставин суди зазначених обставин справи не врахували, не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сад Поділля" задовольнити частково.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 1 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.