6-51717св13 Про визнання незаконним звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - 12.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа - Бахмацький районний центр зайнятості, про визнання незаконним звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 12 листопада 2013 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа - Бахмацький районний центр зайнятості, про визнання незаконним звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на порушення трудового законодавства, допущені відповідачем при її звільненні з роботи 26 лютого 2013 року.

Зокрема, послалася на те, що ОСОБА_4 не виплатила їй заробітну плату за січень і лютий 2013 року, компенсацію за невикористану відпустку та що відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Такими діями відповідач заподіяла їй моральну шкоду та її розмір, на думку позивача, має складати 8 тис. грн.

Порушувала питання також про визнання її звільнення з посади продавця продовольчих товарів на підставі ч. 2 ст. 41 КЗпП України незаконним й, не поновлюючи її на посаді, просила суд змінити підставу її звільнення на звільнена з роботи за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2013 року в задоволенні позову про визнання незаконним звільнення, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди відмовлено у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.

У задоволенні позову про стягнення заробітної плати відмовлено за безпідставністю.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 листопада 2013 року зазначене судове рішення в частині відмови в позові про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов у цій частині задоволено частково. Стягнуто із фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2 063 грн 11 коп. заробітної плати, 9 558 грн 33 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та на користь держави 516 грн 15 коп. судових витрат. У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_3 2 063 грн 11 коп заробітної плати, 9 558 грн 33 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та на користь держави 516 грн 15 коп. судових витрат скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. У решті рішення просить залишити без змін.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені в справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_3 працювала у відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 продавцем на підставі трудового договору між працівником і фізичною особою від 22 грудня 2008 року і останній був зареєстрований 22 грудня 2008 року за № 625 Бахмацьким районним центром зайнятості.

26 лютого 2013 року договір був розірваний фізичною особою на підставі ч. 2 ст. 41 КЗпП України в порядку, визначеному п. 9 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08 червня 2001 року № 260 (z0554-01) в редакції наказу від 14 жовтня 2010 року № 320 (z1038-10) .

Ухвалюючи рішення про відмову в позові в частині визнання незаконним звільнення, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк, встановлений ст. 233 КЗпП України для захисту порушеного права в судовому порядку.

Відмовляючи в позові про стягнення заробітної плати, суд першої інстанції зазначав, що заробітна плата за січень-лютий 2013 року та компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки 26 лютого 2013 року були депоновані, оскільки в день звільнення ОСОБА_3 не працювала, на сьогодні вона будь-якого дня може отримати належні їй кошти.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, виходив з того, що відповідач на час вирішення справи в суді не виплатила позивачу заробітну плату з січня до 25 лютого 2013 року та компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 2 063 грн 11 коп., що є її конституційним обов'язком. Тому факт депонування цієї грошової суми відповідачем не може впливати на підстави задоволення позову, й зазначені вимоги підлягають задоволенню.

ОСОБА_3 звільнено з посади продавця 26 лютого 2013 року.

Із копії трудового договору між працівником і фізичною особою від 22 грудня 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається, що роботодавець зобов'язувався оплачувати працю працівника в розмірі мінімальної заробітної плати щомісяця, тобто в 2013 році ця оплата має складати 1 147 грн. на місцяць.

Оскільки доказів відсутності вини у невиплаті відповідачем належної заробітної плати позивачу матеріали справи не містять, період затримки розрахунку слід обчислювати з 27 лютого 2013 року до 12 листопада 2013 року (до дня ухвалення судового рішення), тобто він складає 8 місяців і 10 днів, а не з 27 лютого 2013 року до дня подання позовної заяви до місцевого суду, що не є днем фактичного розрахунку за змістом ст. 117 КЗпП України та обмежує право позивача на судовий захист, шляхом математичного розрахунку апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача в користь позивача підлягають стягненню 9 558 грн 33 коп. (1 147 грн х 8 міс. = 9 176 грн; 1 147 грн : 30 днів = 38 грн 23 коп.; 38 грн 23 коп. х 10 днів = 382 грн 33 коп.; 9 176 грн + 382 грн 33 коп. = 9 558 грн 33 коп.) як середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були заявлені вимоги (з урахуванням змін а.с. 31-32), в тому числі й про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 6 914 грн 90 коп.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на час ухвалення судом рішення у справі в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На порушення наведеного та ч. 1 ст. 11 ЦПК України апеляційний суд стягнув на користь позивача 9 558 грн 33 коп.

Задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять доказів відсутності вини у невиплаті відповідачем належної заробітної плати позивачу, а факт депонування цієї грошової суми відповідачем не може впливати на підстави задоволення позову, й зазначені вимоги підлягають задоволенню.

ОСОБА_3 звільнено з посади продавця 26 лютого 2013 року.

26 лютого 2013 року заробітна плата за січень-лютий 2013 року та компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки були депоновані, оскільки в день звільнення ОСОБА_3 не працювала.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, лист з проханням провести розрахунок позивачкою направлено вперше 27 березня 2013 року, в той час, коли на її адресу відповідачкою було направлено два листи (від 26 лютого та 22 березня (а.с. 16-21) з пропозицією прибути для отримання розрахунку. Інших доказів звернення позивачки за отриманням розрахунку при звільненні та перешкод в отриманні такого матеріали справи не містять.

За результатами розгляду звернення ОСОБА_3 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області позивачу повідомлено, що 04 березня 2013 року їй було направлено повідомлення про звільнення з пропозицією повного розрахунку. 25 березня та 03 квітня лист було направлено повторно із зазначенням адреси прибуття.

Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівнику сум у день звільнення, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) роз'яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Тобто право у працівника на отримання такої виплати виникає за наявності складу порушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та вини роботодавця у затримці розрахунку при його звільненні.

На порушення наведених вимог, апеляційний суд доводів відповідача щодо відсутності з його боку вини у затримці розрахунку належним чином не перевірив та дійшов передчасних висновків про наявність застосування у спірних правовідносинах наслідків, визначених ст. 117 КЗпП України.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення апеляційним судом справи в частині стягнення на користь ОСОБА_3 сум при звільненні та моральної шкоди, рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті рішення апеляційного суду не оскаржується, та, відповідно, в касаційному порядку не переглядається.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 12 листопада 2013 року в частині стягнення із фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2 063 грн 11 коп. заробітної плати, 9 558 грн 33 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та на користь держави 516 грн 15 коп. судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.