6-49540св13 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 05.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2013 року,

У березні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк "Укрсиббанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 жовтня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредитні кошти в розмірі 91 тис. доларів США на строк до 22 жовтня 2022 року зі сплатою 12,4 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 22 жовтня 2007 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким остання передала банку в іпотеку земельну ділянку площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконала, у зв'язку з чим станом на 26 лютого 2009 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 93 373 долари США 38 центів, що є еквівалентом 718 975 грн 01 коп.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 93 373 долари США 38 центів, що є еквівалентом 718 975 грн 01 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що банком не виконано свій обов'язок за кредитним договором щодо видачі кредитних коштів позичальнику ОСОБА_3, оскільки остання зазначених грошових коштів у банку не отримувала та заявку на видачу готівки, на підставі якої були видані грошові кошти, не підписувала, у зв'язку з чим у неї не виникло обов'язку повернення грошових коштів, тому й підстави для стягнення з неї заборгованості за кредитним договором від 22 жовтня 2007 року відсутні.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки судидійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 жовтня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 91 тис. доларів США на строк до 22 жовтня 2022 року зі сплатою 12,4 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 22 жовтня 2007 року укладений договір іпотеки, згідно з яким остання передала банку в іпотеку земельну ділянку площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно з п. 1.5. кредитного договору сторони домовились щодо способу та порядку надання кредитних коштів, а саме кредит надається шляхом зарахування банком грошових коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

Частиною 1 ст. 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з висновком експертизи № 741 від 15 червня 2010 року, призначеної постановою старшого слідчого ОВС СУ УБОЗ УМВС України в Миколаївській області від 14 червня 2010 року під час провадження у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, підпис у заяві на видачу готівки № 57 від 22 жовтня 2007 року в графі "Підпис отримувача" виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису - оригіналу ОСОБА_3

Разом з тим в протоколі допиту ОСОБА_3 у межах кримінальної справи, остання підтверджує факти підписання кредитного договору, договору іпотеки, договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору відкриття поточного рахунку.

Крім того, передана в іпотеку банку земельна ділянка площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5

Таким чином, у порушення вимог ст. 214 ЦПК України (1618-15) судами залишилися не з'ясованими обставини щодо укладення відповідачем в один день з укладенням кредитного договору, договору іпотеки та договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) судам роз'яснено, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи

заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Проте судами не повно з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, не прийнято до уваги надану позивачем виписку з поточного рахунку позичальника НОМЕР_1 як доказ надання кредитних коштів.

Також з матеріалів справи вбачається, що в період з жовтня 2007 року до вересня 2008 року відповідачем на виконання умов кредитного договору було сплачено 12 606 доларів США 99 центів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" (v0005700-09) у разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.

Проте суди у порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; оцінили висновок експертизи від 15 червня 2010 року, що проведена не в межах розгляду цивільної справи не як письмовий доказ, а виключно як висновок експертизи; не встановили дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору та договору іпотеки; не визначили обсяг відповідальності ОСОБА_3 перед кредитором і дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.