6-54110св13 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 05.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2013 року,

У квітні 2013 публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором, укладеним 10 червня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 11 тис. грн зі сплатою 2,8 % щомісяця до 10 червня 2013 року. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 28 березня 2013 року у розмірі 91 302 грн 22 коп., яку просив стягнути з відповідача.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 820 грн 68 коп.; 11 344 грн 72 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 728 грн 8 коп. заборгованість по комісії за користування кредитом, а усього 17 893 грн 48 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити судові рішення у частині відмови у стягненні суми неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у касаційному порядку не переглядається (ч. 2 ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення неустойки, суд першої інстанції виходив із того, що до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік, яку банк пропустив, так як відповідач перестав сплачувати кредит з листопада 2008 року. Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, в якому позовна давність збільшена до 5 років, не можуть бути взяті до уваги, так як позичальник їх не підписував.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду. При цьому зазначив, що між банком та ОСОБА_3 у передбаченому законом порядку договір про збільшення спеціального строку позовної давності не укладався.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду в частині стягнення пені не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що за кредитним договором, укладеним 10 червня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 11 тис. грн зі сплатою 2,8 % річних до 10 червня 2013 року. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 28 березня 2013 року у розмірі 91 302 грн 22 коп. (за розрахунком банку).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення боржником зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-116 цс 13 від 6 листопада 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при укладенні 10 червня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, останній надав згоду, що заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між позичальником і банком кредитно-заставний договір, засвідчивши її своїм підписом.

Відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у п'ять років.

Таким чином, сторони у письмовій формі домовились про збільшення строку позовної давності відносно стягнення заборгованості за кредитом до п'яти років, що не заборонено ст. 259 ЦК України.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг п'ятирічного строку позовної давності за вимогами ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором, у тому числі й щодо стягнення неустойки, спливає 10 червня 2013 року, а позов було пред'явлено до суду у квітні 2013 року.

Вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України про строк позовної давності є обов'язковими для суду, нарахування пені не може перевищувати одного року.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону та доводи позивача про домовленість сторін щодо збільшення позовної давності уваги не звернув та оцінки їм взагалі не дав; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову у цій частині позовних вимог належним чином не перевірив; не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору.

За таких обставин рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що у силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2013 року у частині вимог про стягнення пені скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.