6-1551св14 Про визнання кредитного договору недійсним - 05.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 12 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2013 року,

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 65 200 доларів США зі сплатою 12,5 % річних з кінцевим терміном погашення до 11 вересня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ОСОБА_4 та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1. Оскільки позичальник не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, на вимоги ні позичальник, ні поручитель не реагують, утворилась заборгованість у розмірі 60 969 доларів 32 центи США.

Ураховуючи наведене, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь вказану заборгованість.

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що банк при укладанні договору порушив законодавство України, оскільки не уклав з ОСОБА_3 договір про відкриття поточного рахунку, не перерахував на цей рахунок кредитні кошти в іноземній валюті, кошти вона не отримала, а банк не мав права видавати валютний кредит. Вважала, що банк у порушення ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не надав їй інформацію в письмовому вигляді про умови, порядок кредитування та інших відомостей, передбачених цим законом та просила визнати кредитний договір недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 12 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2013 року, позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 63 289 долари 37 центів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовити та задовольнити її позовні вимоги.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ПАТ "Укрсоцбанк" та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, згідно умов якого ОСОБА_3 отримала кредит на споживчі цілі. Зобов'язання за цим договором нею належним чином не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість, які підлягає стягненню на користь банку. Крім того, при підписанні кредитного договору, ОСОБА_3 погодилась на усі умови договору, які чітко визначені у ньому і своїм підписом посвідчила свою згоду на їх виконання, а банк мав право на видачу валютного кредиту.

Колегія суддів погоджується із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), суди дійшли до правильного висновку про те, що підстав, передбачених ЦК України (435-15) , Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , для визнання кредитного договору недійсним немає.

Проте погодитись із таким висновком судів в частині вирішення позову ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в частині первісного позову не відповідають.

Судами встановлено, що 21 вересня 2005 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 65 200 доларів США зі сплатою 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення 11 вересня 2012 року.

ОСОБА_3 свої зобов'язання за вказаним договором не виконує, внаслідок чого станом на 4 листопада 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 63 289 доларів 37 центів США, з яких: заборгованість за кредитом - 37 263 долари 74 центи США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 25 252 долари 31 цент США, пеня за несвоєчасність повернення кредиту - 374 долари 42 центи США, пеня за несвоєчасність повернення відсотків - 398 доларів 91 цент США (за розрахунком банку).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У ч. 1 ст. 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання., строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка може неминуче настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 1 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 1.1.2 кредитного договору визначений кінцевий термін погашення заборгованості 11 вересня 2012 року.

Пунктом 1.1.1 договору визначено, що повернення кредиту повинно здійснюватись щомісячно, рівними частинами до 10 числа кожного місяця.

Тобто, сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, та і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню 11 вересня 2012 року.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд із встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

ОСОБА_3 допустила неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених пп. 3.3.8, 3.3.9 кредитного договору 10 травня 2007 року, оскільки не сплатила кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору. Протягом наступних 60 календарних днів (тобто до 9 липня 2007 року включно) позичальник також не виконала обов'язок за договором.

Відповідно до положень пп. 4.5, 7.4 кредитного договору строк виконання зобов'язань з повернення всієї суми кредиту за кредитним договором настав зі спливом одного робочого дня після 60 календарних днів прострочення, тобто 10липня 2007 року. Відповідно, з 11 липня 2007 року банк право захищати свої порушені права у визначеному законом порядку.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду х вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суди у порушення ст. ст. 212- 215, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули уваги, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом а також встановлено, відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а, відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. ОСОБА_3 порушила зобов'язання 10 травня 2007 року, а позов пред'явлено у травні 2013 року.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами 10 числа кожного місяця, а процентів - до 10 числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценті, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте суди зазначене не врахували, не з'ясували належним чином початок перебігу позовної давності та прийшли до передчасного висновку, що початком перебігу позовної давності є 11 вересня 2012 року - визначена судом дата закінчення дії кредитного договору. При цьому суди не дали оцінки доводам ОСОБА_3 про застосування позовної давності.

Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення в частині первісного позову відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 12 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2013 року в частині позову публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 12 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2013 року залишити без змін.