Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частини квартири, припинення права спільної часткової власності на квартиру за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власницею Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, іншою Ѕ частини якої володіє ОСОБА_4 Посилаючись на те, що він чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, спільне володіння цією квартирою є неможливим, позивачка просила стягнути з відповідача компенсацію вартості її частини квартири та визнати за ним право власності на цю частину.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 у сумі 294 856 грн. 50 коп. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_3 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на зазначену частину квартири за ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із неможливості спільного користуватися сторонами спірною квартирою, що є підставою для припинення права власності позивачки на її частину квартири та виплату їй грошової компенсації.

Проте повністю з таким висновком судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 інша Ѕ частина якої належить ОСОБА_4

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що їхнє спільне користування та володіння квартирою є неможливим з огляду на неприязні відносини, які між ними склалися.

Відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно з ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У порушення наведених норм права, вимог ст. 214 ЦПК України суди не звернули у ваги на те, що отримання компенсації за частину у власності можливо лише у разі неможливості виділу цієї частини.

Проте судові рішення не містять висновку щодо неможливості виділу частини позивача, позивач таких обставин не довів.

Крім того, суди дійшли до передчасного висновку про можливість стягнення з відповідача компенсації за Ѕ частину позивачки, оскільки у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не перевірили та не дали належної правової оцінки твердженням ОСОБА_4 про те, що він не перешкоджає позивачці у користуванні та реалізації її права власності на Ѕ частину спірної квартири, а сплатити їй грошову компенсацію він не має об'єктивної можливості у зв'язку з тим, що є пенсіонером, а доходів його сім'ї не вистачить на виплату позивачці зазначеної компенсації.

Суди доводів відповідача не перевірили, а зосередилися лише на нормах закону, які передбачають наявність у позивачки права вимагати компенсації як власника частини квартири, при цьому не звернули уваги і на наявність у ОСОБА_3 обов'язків власника відповідно до положень ст. ст. 319, 364 ЦК України та не з'ясували суттєвих для справи обставин, а саме: чи можливий виділ частини позивачки в натурі; чи має відповідач можливість сплатити позивачці грошову компенсацію в сумі 294 856 грн. 50 коп.; чи не призведе покладення на нього обов'язку зі сплати такої суми позивачці до звернення стягнення на квартиру, її примусового продажу й порушення прав безпосередньо відповідача.

Зважаючи на те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.