6-51065св13 Про стягнення суми кредитної заборгованості - 05.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_3 про стягнення суми кредитної заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 6 листопада 2013 року,

У липні 2013 року ПАТ "Акцент-Банк" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 травня 2008 року із ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким їй надано у кредит у розмірі 3 743 грн 63 коп. терміном до 13 травня 2010 року зі сплатою 12 % річних з погашенням заборгованості щомісячними внесками. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком банку, склала 38 428 грн 86 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом в сумі 3 184 грн 89 коп., заборгованість за відсотками в сумі 357 грн 45 коп., заборгованість по комісії в сумі 1 707 грн 15 коп., пеня в сумі 30 873 грн 23 коп., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн, штраф (процентна складова) в сумі 1 806 грн 14 коп.

У звґязку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 6 листопада 2013 року, позов ПАТ "Акцент-Банк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Акцент-Банк" заборгованість за кредитом в сумі 3 184 грн 89 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 357 грн 45 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 1 707 грн 15 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Акцент-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у стягненні неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення неустойки.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку судові рішення в цій частині не переглядаються.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України зобовґязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлений строк, а відповідач належним чином не виконував умови договору, відтак, з нього підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором без врахування пені та штрафних санкцій у зв'язку з пропуском спеціального строку позовної давності в один рік.

Апеляційний суд погодився із таким висновком суду першої інстанції, зазначивши, що позивачем пропущено строк позовної давності; підписана відповідачем заява про надання кредиту від 13 травня 2008 року не містить згоди позичальника на збільшення строку позовної давності до п'яти років згідно з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду в частині відмови у стягненні неустойки не відповідає.

Судом установлено, що 13 травня 2008 року ОСОБА_3 подано до ПАТ "Акцент-Банк" заяву позичальника, яка разом з памґяткою клієнта, Умовами про надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та Правилами про надання банківських послуг, тарифами складає договір про надання споживчого кредиту, за яким їй надано у кредит 3 743 грн 63 коп. терміном до 13 травня 2010 року зі сплатою 12 % річних. За умовами договору позичальник зобов'язався сплачувати заборгованість за кредитним договором щомісяця.

Умови договору ОСОБА_3 належним чином не виконувалися, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 20 червня 2013 року складала 38 428 грн 86 коп.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Зі змісту договору про надання споживчого кредиту, укладеного між сторонами, убачається, що позичальник ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), які були надані йому у письмовій формі, що засвідчив своїм підписом.

Отже, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам є невід'ємною частиною кредитного договору і підписувати їх як окремий документ не є необхідним.

Згідно з п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами у п'ять років.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строків позовної давності.

Погодившись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд послався на п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з яким позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності сторони у спорі. При цьому апеляційний суд послався на п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , не звернувши уваги на те, що в ній роз'яснюється застосування судами ч. 13, а не ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Разом з тим, у відповідності до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-126цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України, апеляційний суд недоліків суду першої інстанції не усунув, на вказані вимоги закону уваги не звернув та не врахував, що відповідачка заяви про застосування строку позовної давності не подавала.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України