6-42545св13 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 05.03.2014 Прийняття

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року,

У жовтні 2012 року ПАТ "Родовід Банк" звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 659 678,56 доларів США та судовий збір в розмірі 3 219 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що 27 грудня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк" (правонаступником якого є позивач) та відповідачем укладено кредитний договір № 77.2/ІЗ-430.07.1, відповідно до умов якого банк надав останній кредит на купівлю земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 на суму 150 000 доларів США, з кінцевим строком повернення до 27 грудня 2028 року. В рахунок виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ "Родовід Банк" та відповідачем 27 грудня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого була вищевказана земельна ділянка.

Враховуючи, що відповідач належним чином не виконувала свої зобов'язання за вказаним кредитним договором у неї станом на 30 червня 2009 року виникла заборгованість, що складалась з тіла кредиту в розмірі 142 265 доларів США, відсотків за користування кредитом в розмірі 11 875,79 доларів США та пені за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 16 344,62 доларів США. З метою погашення вказаної заборгованості приватним нотаріусом 01 липня 2009 року було вчинено виконавчий напис на договорі іпотеки від 27 грудня 2007 року. З огляду на вказані обставини, банк, починаючи з 01 липня 2009 року припинив нараховувати відсотки за користування кредитом. В подальшому 15 січня 2010 року між відповідачем та начальником відділу правового забезпечення роботи з проблемними активами ПАТ "Родовід Банк" підписано мирову угоду. Відповідно до умов вказаної мирової угоди передбачалась добровільна реалізація майна, що було передано в іпотеку, при цьому, передбачався строк для добровільної реалізації іпотечного майна до 01 липня 2011 року. З огляду на викладене виконавче провадження, що було відкрито по примусовому виконанню виконавчого напису від 01 липня 2009 року підлягало закриттю. Відповідно до постанови державного виконавця ДВС Києво-Святошинського РУЮ від 30 червня 2010 року виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса від 01 липня 2009 року закінчено.

Проте, умови мирової угоди в строк до 01 липня 2011 року виконані не були та з огляду на це позивач вимушений був звернутися з позовом до суду про стягнення заборгованості, яка існувала станом на 25 серпня 2011 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києві від 16 грудня 2011 року позов ПАТ "Родовід Банк" задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, що складалась з заборгованості по кредиту в розмірі 142 265 доларів США, заборгованості по процентах в розмірі 11 942,065 доларів США, пені в розмірі 15 420,70 доларів США.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто 3% річних в розмірі 10 034,74 доларів США, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Позивач зазначав, що оскільки виконавчий напис від 01 липня 2009 року не підлягає пред'явленню до виконання через закінчення строків для його пред'явлення, відпали правові підстави для неврахування до загальної суми заборгованості по кредитному договору відсотків за користування кредитом в період з 01 липня 2009 року по 25 серпня 2011 року, тобто дату звернення з позовом до суду. Таким чином, з врахуванням відсотків за користування кредитом, що були стягнуті на підставі судового рішення від 16 грудня 2011 року заборгованість відповідача по сплаті відсотків за користування кредитом складає 52 080,62 доларів США. Крім того, відповідачу нараховувалась пеня за кожен день прострочки по сплаті відсотків, розмір якої склав 604 493,02 доларів США. Також відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України було нараховані 3% річних, розмір яких склав 3 104,92 доларів США.

З огляду на викладені обставини позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані по справі судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк" (правонаступником якого є позивач) та відповідачем укладено кредитний договір № 77.2/ІЗ-430.07.1, відповідно до умов якого банк надав останній кредит на купівлю земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 на суму 150 000 доларів США, з кінцевим строком повернення до 27 грудня 2028 року. В рахунок виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ "Родовід Банк" та відповідачем 27 грудня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого була вищевказана земельна ділянка.

Відповідно до виконавчого напису № 607 від 01 липня 2009 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу пропонується звернути стягнення на нерухоме майно, яким є земельна ділянка загальною площею 0,1207га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачу, а за рахунок коштів, отриманих від реалізації земельної ділянки задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості, що складається з кредиту на суму 142 265 доларів США, відсотків на суму 11 875, 79 доларів США, пені на суму 16 344,62 доларів США.

Встановлено, що 15 січня 2010 року між відповідачем та ПАТ "Родовід Банк" укладено мирову угоду, відповідно до умов якої зменшено суму пені до 8 173,31 доларів США та відкликано виконавчий документ на підставі якого було відкрито виконавче провадження, а саме - виконавчий напис нотаріуса від 01 липня 2009 року, з метою недопущення примусової реалізації заставного майна. На підставі постанови державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського РУЮ від 30 червня 2010 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по виконавчому напису, виданому 01 липня 2009 року на підставі заяви стягувача про закінчення виконавчого провадження.

Судами також встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києві від 16 грудня 2011 року позов ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, що складалась з заборгованості по кредиту в розмірі 142 265 доларів США, заборгованості по процентах в розмірі 11 942,065 доларів США, пені в розмірі 15 420,70 доларів США.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди виходили з того, що заборгованість відповідача по кредитному договору від 27 грудня 2007 року станом на 25 серпня 2011 року складала по кредиту - 142 265 доларів США, по відсоткам за користування кредитом - 11 942,05 доларів США, по пені - 1 953 393,12 доларів США. Відтак заборгованість відповідача по процентах за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 25 серпня 2011 року складала 11 942,05 доларів США, яка була стягнута на підставі судового рішення від 16 грудня 2011 року, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 52 080,62 доларів США, яка була нарахована позивачем за період з 01 липня 2009 року по 25 серпня 2011 року є необґрунтованими.

Разом з тим, такі висновки судів колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, встановлено, що на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 16 грудня 2011 року з відповідача було стягнуто на користь позивача заборгованість по кредитному договору по процентах за користування кредитом в розмірі 11 942,05 доларів США. При цьому, розмір заборгованості по процентах, що була стягнута судом фактично відповідає розміру заборгованості по процентах, яка була зазначена у виконавчому написі від 01 липня 2009 року.

Таким чином, розмір заборгованості по процентах за користування кредитом в період з 01 липня 2009 року по 25 серпня 2011 року майже не змінився.

Вказану обставину позивач обґрунтовував тим, що при зверненні до суду з позовом в серпні 2011 року в загальну суму заборгованості було включено розмір заборгованості по процентах, що була розрахована лише до 01 липня 2009 року. При цьому, до суми заборгованості не було включено відсотки, що нараховувалися після 01 липня 2009 року, оскільки їх нарахування було зупинено у зв'язку із винесення нотаріусом виконавчого напису.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

При цьому, згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК країни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 599, 610, 611 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи зазначені вимоги закону, беручи до уваги умови кредитного договору, встановивши, що відповідач допустив порушення зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, суди мали визначитися з розміром вказаної заборгованості, з врахуванням розміру процентів, що не були стягнуті з відповідача на підставі попередніх судових рішень, натомість суди ухвалюючи оскаржувані судові рішення та відмовляючи у задоволенні позову, не врахували вказаної обставини та безпідставно не врахували доводи позивача щодо правомірності нарахування та стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в період з 01 липня 2009 року по 25 серпня 2011 року, оскільки з'ясування вказаних обставин має важливе значення для правильного вирішення спору по суті.

Оскільки судами не повно з'ясовано обставини по справі, що мають важливе значення для правильного вирішення спору по суті, не надано їм належної юридичної оцінки, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.