Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" про захист прав споживача, стягнення грошової суми, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_7, подану в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 06 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 09 липня 2013 року,

У листопаді 2012 року позивач звернулася з позовом до суду, в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь 35 717 грн 57 коп. внесків та 1 500 грн моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 18 червня 2011 року між нею та відповідачем укладено угоду № 364994 з метою придбання легкового автомобіля марки "ЗАЗ "Сенс". Відповідно до умов вказаної угоди відповідач мав надати позивачу послуги з організації та адміністрування системи "АвтоТак" за якою учасник системи сплачує передбачені угодою кошти, а відповідач формує групу учасників, яким надається право на придбання автомобілів за рахунок чистого фонду групи. Учасник системи отримує автомобіль через механізм накопичення внесків або пропозиції авансових внесків.

На виконання умов вказаної угоди, позивач сплатила 2 154 грн 24 коп. вступного внеску та 33 563 грн 33 коп. щомісячних платежів.

На думку позивача відповідач здійснює нечесну підприємницьку практику, оскільки зі змісту вказаної угоди випливає, що отримання автомобіля учасниками системи можливе за умови дотримання всіма учасниками умов угод, що укладені з кожним із них та реалізація права кожного учасника поставлена в залежність від дій інших учасників системи. Крім того, позивач вважає, що вона фактично сплачувала кошти не за сам товар, а лише за можливість отримання права на його придбання.

З огляду на викладене, позивач, вважає, що укладений між нею та відповідачем договір слід визнати нікчемним із застосуванням відповідних правових наслідків.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 06 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 09 липня 2013 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані по справі судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 18 червня 2011 року між сторонами укладено угоду № 364994 з метою придбання легкового автомобіля марки "ЗАЗ "Сенс" вартістю 59 840 грн.

Відповідно до умов вказаної угоди відповідач мав надати позивачу послуги з організації та адміністрування системи "АвтоТак" за якою учасник системи сплачує передбачені угодою кошти, а відповідач формує групу учасників, яким надається право на придбання автомобілів за рахунок чистого фонду групи. Учасник системи отримує автомобіль через механізм накопичення внесків або пропозиції авансових внесків.

Відповідно до ст. 1 вказаної угоди, її предметом є надання учаснику послуг системи "АвтоТак", спрямованих на придбання автомобіля. Угода укладається шляхом підписання сторонами угоди, додатку № 1 та додатку № 2, які є невід'ємними частинами угоди.

При підписанні угоди учасник повинен сплатити плату за послуги пов'язані зі вступом до системи при укладенні угоди в сумі 2 154 грн. 24 коп. та сплачувати інші кошти передбачені угодою та додатками до неї.

Судами також встановлено, що позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 2 154 грн 24 коп. вступного внеску та 33 563 грн 33 коп. щомісячних платежів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд виходили з того, що умови договору № 364994 від 18 червня 2011 року суперечать положенням ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" (надалі - Закон) і є несправедливими, внаслідок чого утворюється істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачеві, що відповідач здійснює нечесну підприємницьку практику, оскільки фонди груп з придбання автомобіля формуються виключно за рахунок внесків інших клієнтів системи, без залучення коштів товариства, а розподіл коштів групи між клієнтами являє собою реалізацію діяльності пірамідальної схеми, а тому така угода є нікчемною і позивач має право на повернення незаконно отриманих відповідачем за цією угодою коштів.

Проте, такі висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону, забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом (1023-12) закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі (1023-12) нормативне визначення поняття "пірамідальної схеми" не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до "пірамідальної схеми".

Аналіз вказаних норм Закону (1023-12) дає підстави для висновку, що поняття "пірамідальна схема" у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації "пірамідальної схеми" необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як "пірамідальної", тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України. Так, пірамідальній схемі властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

В той же, час предметом угоди сторін, укладеної в рамках функціонування системи придбання автомобілів у групах "АвтоТак", є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним автомобіля.

Відповідно до ст. 2 угоди відповідач гарантує надання учаснику права на отримання автомобіля за умови виконання ним всіх зобов'язань, передбачених Угодою.

За таких обставин висновок суду про те, що діяльність відповідача за угодою сторін є функціонуванням "пірамідальної схеми", суперечить змісту п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону у зв'язку з відсутністю головних ознак "пірамідальної схеми" - безтоварність та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбавають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Різниця між споживачами - учасниками схеми є тільки в часі одержання автомобіля кожним із них, за умови виконання своїх зобов'язань.

Крім того, для віднесення схеми до пірамідальної необхідно врахувати й інші норми чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, оскільки діяльність відповідача з адміністрування фінансових коштів підпадає під поняття "фінансова послуга".

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-ІV (3462-17) "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено п. 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Виходячи з наведеного, законодавець розрізняє ознаки, що застосовуються до поняття "пірамідальна схема" та "придбання товарів у групах". Якщо перше є порушенням законодавства, то друге, за умови отримання відповідного дозволу та дотримання всіх встановлених вимог, є легітимною підприємницькою діяльністю.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Такі висновки суду касаційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові № 6-40цс13 від 11 вересня 2013 року.

Враховуючи, що судами не дотримані всі вимоги процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7, подану в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 06 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 09 липня 2013 року скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.