6-44603св13 Про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, та зустрічні вимоги про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру - 05.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Млинівської сільської ради Ратнівського району Волинської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Друга Львівська державна нотаріальна контора, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння; за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2013 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 25 січня 2005 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Вважає себе єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_10

Позивач зазначала, що ОСОБА_10 до одруження з нею був одружений із ОСОБА_11, яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_2. Після її смерті він успадкував усе її майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та вклади в Ощадбанку. Заяву про прийняття спадщини на кватиру він не писав, оскільки проживав в даній квартирі, тобто фактично вступив у володіння спадщиною. Після смерті ОСОБА_10 вона не зверталася в державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, оскільки у неї не було на той час жодних документів на спірну квартиру. 11 вересня 2008 року вона звернулась в Залізничний районний суд м. Львова з позовною заявою про визнання права власності на спірну квартиру, оскільки у серпні 2008 року дізналася, що спірна квартира належала ОСОБА_11, першій дружині ОСОБА_10

В ході судового розгляду їй стало відомо, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 1 вересня 2008 року ОСОБА_4 визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11, після чого ОСОБА_4 23 вересня 2008 року подав до другої Львівської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складеним та посвідченим Млинівською сільською радою Ратнівського району Волинської області 11 жовтня 2002 року за № 96.

18 жовтня 2008 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_11 і в подальшому оформив право власності на спірну квартиру.

За її заявою від 21 грудня 2008 року Залізничний районний суд м. Львова ухвалою від 20 січня 2009 року залишив її позовну заяву про визнання права власності на спірну квартиру без розгляду.

Одночасно з цим, вона отримала постанову Ратнівського РВ УМВС України у Волинській області від 14 липня 2009 року, якою було відмовлено в порушенні кримінальної справи за її заявою з метою перевірки складання заповіту. У постанові зазначається, що під час перевірки працівниками міліції було встановлено, що заповіт ОСОБА_11 на користь ОСОБА_4 був підроблений у Млинівській сільській раді Ратнівського району.

Таким чином, вважає, що заповіт був підроблений.

Крім цього, після звернення до Млинівської сільської ради вона отримала довідку від 12 червня 2010 року про те, що дійсно 11 жовтня 2002 року в книзі реєстрації нотаріальних дій заповіт за № 96 на ім'я ОСОБА_11 не реєструвався, на той час ОСОБА_12 (сільський голова, який посвідчував заповіт) сільським головою вже не працював.

20 жовтня 2008 року ОСОБА_4 здійснив державну реєстрацію спірної квартири на своє ім'я і одразу ж продав її ОСОБА_8

Надалі спірна квартира неодноразово перепродавалася, на даний час спірна квартира зареєстрована по Ѕ частці за ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_3 просила визнати недійсними заповіт від 11 жовтня 2002 року, складений від імені ОСОБА_11 на користь ОСОБА_4, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на підставі цього заповіту; скасувати реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_4; визнати за позивачем право власності на спірну квартиру, а також витребувати належну їй спірну квартиру від ОСОБА_5 та ОСОБА_6

У липні 2011 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що вони є співвласниками спірної квартири, право власності на дану квартиру ними було набуто 15 січня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_9 Станом на 15 січня 2009 року він був власником квартири на підставі договору купівлі-продажу від 5 грудня 2008 року. На момент вчинення цього правочину дане житлове приміщення нікому іншому продано чи подаровано не було, під заставою чи забороною відчуження не знаходилося, у судовому спорі не перебувало, а продаж квартири не порушував права та законні інтереси інших осіб, а відтак жодних застережень щодо придбання квартири АДРЕСА_1 у них не було, а тому вони придбали спірну квартиру на законних підставах. Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, ОСОБА_3 у липні 2009 року стало відомо про те, що заповіт від імені ОСОБА_11, на підставі якого ОСОБА_4 було оформлено право власності на спірну квартиру, а в подальшому її відчужено, був підроблений.

Із копії постанови Ратнівського РВ УМВС України у Волинській області про відмову у порушенні кримінальної справи від 14 липня 2009 року було встановлено, що ОСОБА_4 не знав про те, що заповіт, складений на його ім'я ОСОБА_11, є підробленим, а, відтак, у його діях відсутній склад злочину, передбачений ст. 358 та ст. 190 КК України. А тому на час оформлення спадкової справи після смерті ОСОБА_11 у 2008 році нотаріусом на законних підставах було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру, яку в подальшому він відчужив на користь іншої особи.

Також ОСОБА_5, ОСОБА_6 зазначали, що після придбання ними спірної квартири в ній було проведено ремонт та погашено заборгованість за житлово-комунальні послуги.

Крім цього, ОСОБА_10 в установленому законом порядку не звертався до нотаріальної контори з приводу прийняття спадкового майна - спірної квартири. ОСОБА_3 після смерті свого чоловіка ОСОБА_10 у листопаді 2006 року у встановленому законом порядку та термінах до нотаріальної контори з приводу оформлення спадкових прав також не зверталася.

Ураховуючи вищевикладене, просили визнати їх добросовісними набувачами квартири АДРЕСА_1 та визнати за ними право власності на спірну квартиру по Ѕ частці за кожним.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним заповіт від 11 жовтня 2002 року посвідчений головою Млинівської сільської Ради народних депутатів Ратнівського району Волинської області ОСОБА_12 в селі Млинів Ратнівського району Волинської області, вчинений від імені ОСОБА_11 на користь ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі під номером 96. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за цим заповітом, видане другою Львівською державною нотаріальною конторою 18 жовтня 2008 року за реєстром № 2241. Скасовано реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_4 у обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки". Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування. Витребувано квартиру АДРЕСА_1 у відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах ОСОБА_5, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити їх зустрічний позов.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3, виходив із того, що позивачем доведено недійсність оспорюваного заповіту та факт прийняття її чоловіком, ОСОБА_10, спадкового майна після смерті його першої дружини ОСОБА_11, до якого входила квартира АДРЕСА_1.

Однак повністю погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Судами установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно зі ст. ст. 548, 549 ЦК України в редакції 1960 року, які були чинними на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_11, для набуття спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв; не допускається прийняття спадщини під умовою чи з застереженням. Зокрема, не допускається прийняття спадщини у будь-якій частині. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, подав до нотаріального органу заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк.

Після смерті ОСОБА_11 у вказаній квартирі продовжував проживати та був зареєстрований її чоловік ОСОБА_10, який фактично вступив у володіння спадковим майном, а отже і прийняв спадщину.

З 25 січня 2005 року ОСОБА_10 був одружений та постійно проживав із позивачкою ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, ОСОБА_3 прийняла спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_10, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки на момент його смерті вона постійно проживала разом з ним. Дані про те, що вона відмовилася від прийняття спадщини, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видано, не мала права на спадкування.

Постановою Ратнівського РВ УМВС України у Волинській області від 14 липня 2009 року, якою було відмовлено в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_3, було встановлено, що заповіт ОСОБА_11 на користь ОСОБА_4 був підроблений у Млинівській сільській раді Ратнівського району.

Із довідки Млинівської сільської ради від 12 червня 2010 року убачається, що 11 жовтня 2002 року в книзі реєстрації нотаріальних дій заповіт за № 96 на ім'я ОСОБА_11 не реєструвався, на той час ОСОБА_12 (сільський голова, який посвідчував заповіт) сільським головою вже не працював.

Відповідно до положень ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 61 ЦПК України встановлено вичерпний перелік підстав звільнення від доказування.

Постанова Ратнівського РВ УМВС України у Волинській області від 14 липня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи до зазначеного переліку не відноситься.

Убачається, що ані вироку у кримінальній справі, ані іншого судового рішення, яке набрало законної сили і яким було достовірно встановлено, що заповіт ОСОБА_11 на користь ОСОБА_4 був підроблений у Млинівській сільській раді Ратнівського району, у матеріалах справи немає.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції вищенаведених норм закону не врахував, не роз'яснив сторонам їх право заявити клопотання про призначення судової експертизи та не попередив їх про наслідки вчинення або не вчинення таких процесуальних дій.

Статтями 59, 60 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином висновок суду про те, що відповідач ОСОБА_4 неправомірно набув право власності в порядку спадкування за заповітом, який було підроблено, ґрунтується на припущенні, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Наведені порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг із скасуванням судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.