Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи: приватні нотаріуси Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання договору дарування нерухомості удаваним правочином, визнання правочину договором купівлі-продажу та визнання права власності, за касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області в інтересах ОСОБА_11 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 23 жовтня 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, треті особи: приватні нотаріуси Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, у якому просили:

- визнати договір дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 159,7 кв. м., укладений 29 січня 2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і ОСОБА_12, удаваним правочином;

- визнати, що 29 січня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, в рівних частинах, Ѕ частини вказаної вище нерухомості;

- визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_7, у рівних частинах, право власності на Ѕ частину зазначеного спірного майна.

Позовні вимоги обґрунтували тим, що оскаржуваний договір дарування нерухомого майна укладався між ОСОБА_8, як дарувальником, та ОСОБА_6, ОСОБА_7, як обдарованими, на платній основі, а саме: сторони договору оцінили дар в 15 313 грн і дарувальник отримала від обдарованих 25 тис. та 30 тис. доларів США, що підтверджується відповідними розписками.

Оскільки договір дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 159,7 кв. м. від 29 січня 2007 року не є договором дарування у відповідності до положень ст. 717 ЦК України, його укладено з метою приховати іншу угоду, а саме договір купівлі-продажу, позивачі просили задовольнити їх позовні вимоги.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 11 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 23 жовтня 2013 року, позов задоволено.

Визнано договір дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 159,7 кв. м., укладений 29 січня 2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і ОСОБА_12, удаваним правочином.

Визнано, що 29 січня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, в рівних частинах, Ѕ частини вказаної вище нерухомості.

Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7, у рівних частинах, право власності на Ѕ частину спірного нерухомого майна.

У касаційній скарзі заступник прокурора Херсонської області, діючий в інтересах ОСОБА_11, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи у справі судове рішення про задоволення позовних вимог, районний суд керувався нормами ст. ст. 235, 655, 717 ЦК України, виходив з доведеності та обґрунтованості вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та факту визнання відповідачем ОСОБА_8 позову в повному обсязі.

Залишаючи рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11 липня 2013 року без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Проте, такі висновки судів не відповідають принципам закріпленим ст. ст. 213, 214 ЦПК України, а саме: рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судами обох інстанцій встановлено, що 29 січня 2007 року ОСОБА_8 уклала з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договір дарування Ѕ частини житлового будинку № 10 по вул. Червоностудентській у м. Херсоні. Зі змісту такого договору (а. с. 7) вбачається, що ОСОБА_8, на момент його укладення була власником Ѕ частини житлового будинку № 10, що знаходиться в м. Херсоні по вул. Червоностудентській на земельній ділянці площею 1 159,7 кв. м. на підставі іншого договору дарування від 04 листопада 2005 року за реєстровим № 4298.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Оскаржуваний договір дарування не містить відомостей про іншого співвласника (співвласників) житлового будинку № 10, що знаходиться в м. Херсоні по вул. Червоностудентській на земельній ділянці площею 1 159,7 кв. м., якому (яким) належить інша Ѕ частина будинку.

Частиною 1 ст. 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що інший співвласник (співвласники) вказаної вище нерухомості надавав дозвіл співвласникові майна ОСОБА_8 на відчуження (дар, продаж, тощо) її права у спільній частковій власності.

Таким чином, при розгляді справи судом першої інстанції не встановлено усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме: не встановлено особи іншого співвласника (співвласників) нерухомого майна, частина якого передана у власність позивачам у справі за оскаржуваним договором дарування. Крім того, питання щодо залучення такої особи (осіб) до участі у справі в якості третьої особи чи співвідповідача, у порушення вимог ст. ст. 33, 35 ЦПК України, не поставлено судом на обговорення, що призвело до порушення законних майнових прав іншого співвласника майна внаслідок ухвалення Суворовським районним судом м. Херсона рішення у даній справі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заступник прокурора Херсонської області посилається на те, що іншим співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 159,7 кв. м. є інвалід 2 групи психічного захворювання ОСОБА_11 (в інтересах якого подано касаційну скаргу) на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2-2123 від 18 травня 1990 року.

Також, заявник посилається на те, що прокуратурою Херсонської області 23 жовтня 2009 року порушено кримінальну справу за фактом підробки документів, внаслідок чого ОСОБА_13, спадкоємцем якої є інвалід 2 групи психічного захворювання ОСОБА_11, незаконно була позбавлена Ѕ частини належного їй на праві власності вказаного житлового будинку на користь ОСОБА_14 який без достатніх правових підстав у подальшому подарував його ОСОБА_8

Таки чином, єдиним законним власником усього житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 159,7 кв. м., на даний момент, є ОСОБА_11, а позивачі та відповідач у справі, з метою забезпечення ОСОБА_6, ОСОБА_7 статусу добросовісних набувачів переданого їм в дар ОСОБА_8 майна, звертаються до суду з різними позовами з вимогою визнання за ними права власності на Ѕ частину вказаного будинку мотивованими різними підставами. Дані факти потребують ретельної перевірки.

На вказані обставини, зверталася увага і у апеляційній скарзі прокурора м. Херсона в інтересах ОСОБА_11 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11 липня 2013 року, однак, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд безпідставно, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, дійшов до висновків про те, що права ОСОБА_11, в даному випадку, ніяким чином не порушено.

Відповідно до вимог ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Судами першої та апеляційної інстанцій, без з'ясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, встановлення характеру правовідносин між сторонами, кола осіб які повинні брати участь у справі, норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з грубим порушенням норм процесуального права, передчасно ухвалено судові рішення про задоволення позовних вимог щодо визнання удаваним оскаржуваного договору дарування на підставі ст. 235 ЦК України.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області в інтересах ОСОБА_11 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 23 жовтня 2013 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.