Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Висоцької В.С., Кафідової О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про визнання недійсною додаткової угоди до договору банківського вкладу, стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Волинської області від 23 квітня 2015 року,-

В грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив та збільшив в ході розгляду справи, просив визнати недійсною, укладену між сторонами, додаткову угоду № 2 від 03 листопада 2010 року до договору банківського вкладу в національній валюті; стягнути з публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" на користь позивача кошти на загальну суму в розмірі 315 374,02 грн.

Мотивував тим, що 20 березня 2007 року між позивачем та ТзОВ КБ "Західінкомбанк" (правонаступник - ПАТ "Західінкомбанк") укладений договір банківського вкладу в національній валюті, відповідно до якого ОСОБА_4 передав банку в строкове платне користування до 21 квітня 2008 року належні йому грошові кошти в сумі 43924,31 грн з процентною ставкою 14 % річних. 21 квітня 2008 року, між тими ж сторонами, було укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу в національній валюті, за умовами якої строк вкладу був продовжений до 20 травня 2009 року із процентною ставкою 15% річних. 03 листопада 2010 року, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору банківського вкладу в національній валюті, відповідно до якої ОСОБА_4 передав банку в строкове платне користування до 03 грудня 2010 року грошові кошти в сумі 130 000 грн з процентною ставкою 7 % річних. Позивач, 17 грудня 2008 року, звернувся до банку з вимогою про дострокове повернення коштів в сумі 172 000 грн з депозитного рахунку. Відповідач не виконав свої зобов'язання по договору, і лише 19 травня 2010 року повернув 10 000 грн. Депозитні кошти в сумі 139 578,21 грн були повернуті відповідачем 15 липня 2014 року. Вказує, що з дня звернення до банку з вимогою про повернення коштів до часу розгляду справи у суді, відповідачем не нараховувались та не сплачувались проценти за користування депозитними коштами відповідно до відсоткових ставок за договором. Вважає, що має право на стягнення з банку, передбачених ст. 625 ЦК України, 3% річних та сум інфляційних втрат. Зазначає, що під час укладення додаткової угоди № 2, вказаний правочин був підписаний ОСОБА_4 під тиском з боку працівників банку, які відмовлялися повертати кошти позивачу.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23 квітня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Західінкомбанк" на користь ОСОБА_4 суму відсотків по договору банківського вкладу в розмірі 38 227,16 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на

неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій повно встановлені фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального права та процесуального права до спірних правовідносин.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивач, підписавши додаткову угоду № 2, підтвердив своє волевиявлення щодо передачі коштів в користування банку на умовах, викладених у цьому правочині. Оскільки відповідач належним чином виконав умови додаткової угоди № 2 та нараховував відсотки, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача в частині стягнення з банку з 03 листопада 2010 року по 19 лютого 2015 року відсотків по договору за ставкою 15% річних, а також передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних та сум інфляційних втрат. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача, передбачених ст. 625 ЦК України, 3% річних та сум інфляційних втрат за період з 25 грудня 2008 року по 02 листопада 2010 року включно, не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском строків звернення позивача до суду. Зазначив, що інфляційні нарахування за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми - це відповідальність за порушення грошового зобов'язання, тому обґрунтовано застосував строк позовної давності до цієї частини позовних вимог.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Волинської області від 23 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.