Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,

Парінової І.К., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання заповіту недійсним та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року,

У березні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько, ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на 2/5 частки жилого будинку по АДРЕСА_1 у м. Києві. У встановлений законом строк він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак з'ясувалося, що за життя, 28 грудня 2006 року, його батько склав заповіт на все належне йому майно на користь відповідача. Зазначав, що його покійний батько не мав наміру укладати заповіт на ОСОБА_3, крім того підпис у заповіті його батьку не належить. Посилаючись на викладене, просив визнати недійсним заповіт від 28 грудня 2006 року від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зобов'язати відповідача звільнити частину житлового будинку, що належала на праві приватної власності ОСОБА_6

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 липня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений 28 грудня 2006 року від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Зобов'язано ОСОБА_3 звільнити частину будинку по АДРЕСА_1 у м. Києві, що належала на праві приватної власності ОСОБА_6

ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року заяву ОСОБА_3 про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено на підставі ч. 3 ст. 297 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права, і направити справу для продовження розгляду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про залишення заяви ОСОБА_3 без розгляду (а. с. 136, т. 4).

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 14 жовтня 2014 року ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 297 ЦПК України, оскільки апелянт пропустив строк на апеляційне оскарження, при цьому не ставив питання про поновлення такого строку. Заявнику було надано строк для усунення вказаних недоліків, зокрема, подачі суду апеляційної інстанції заяви про поновлення строку із зазначенням причин поважності такого пропуску.

Заявляючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, апелянт вказував на те, що в судовому засіданні він присутнім не був та у порушення вимог ст. 222 ЦПК України копія ухвали суду першої інстанції йому своєчасно не направлялася, та отримав її він лише 10 жовтня 2014 року, що підтверджується відміткою на довідковому листі до справи.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 звернувся до суду з апеляційною скаргою з пропуском строку на апеляційне оскарження та в клопотанні про поновлення такого строку не навів переконливих доводів та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку.

Погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна з огляну на таке.

За положеннями ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однією з основних засад судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплені гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ЦПК України особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.

Згідно з ч. 2 ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що норми ЦПК України (1618-15) не містять вичерпного переліку поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи, а несвоєчасне отримання особою, яка бере участь у справі, копії повного тексту судового рішення унеможливлює як визначення необхідності подання апеляційної скарги, так і її мотивування, що є обов'язковим елементом апеляційної скарги згідно з вимогами ст. 295 ЦПК України.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримання ОСОБА_3 копії оскаржуваної ухвали суду першої інстанції у встановлений ст. 222 ЦПК України строк.

Таким чином, ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права і в силу п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.