6-1304св15 Про стягнення солідарно із відповідачів заборгованості за кредитним договором - 04.03.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року,

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно із відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 580,84 долари США, з яких: заборгованість за кредитом - 21 023,20 доларів США, за процентами за користування кредитом - 6 557,64 долари США, пеня - 3 703,27 доларів США, штрафи - 276,02 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 07 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ЗАТ "ПУМБ"), правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту та 09 червня 2009 року - додаткову угоду до нього, за умовами яких кредитор надав позичальнику грошові кошти у розмірі 27 602 долари США зі строком до 07 грудня 2014 року. На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 07 грудня 2007 року між ПАТ "ПУМБ" та ОСОБА_5 укладено договір поруки та 09 червня 2009 року додаткову угоду до нього. Внаслідок невиконання зобов'язання заборгованість за кредитним договором станом на 05 липня 2012 року становить 27 580,84 долари США, з яких: заборгованість за кредитом - 21 023,20 доларів США, за процентами за користування кредитом - 6 557,64 долари США, пеня - 3 703,27 доларів США, штрафи - 276,02 долари США.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 19 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Останньою ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року апеляційну скаргу ПАТ "ПУМБ" відхилено, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 червня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково (з урахуванням 3-річного строку позовної давності), посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 грудня 2007 року між ЗАТ "ПУМБ", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_4 укладено договір кредиту № 5852112 та 09 червня 2009 року - додаткову угоду до нього № 7710017, за умовами яких кредитор надав позичальнику грошові кошти у розмірі 27 602 долари США строком до 07 грудня 2014 року, а останній зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

Зокрема, згідно з п. 3.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та строки, передбачені графіком повернення кредиту, та сплатити проценти за користування кредитом, а саме до 9-го числа кожного місяця.

Пунктом 3.5.7 кредитного договору передбачено право банку вимагати від позичальника дострокового повернення всього кредиту або частини кредиту разом із розрахованими процентами.

Згідно з п. 3.5.8 кредитного договору зазначену в п. 3.5.7 цього договору вимогу банку про дострокове повернення кредиту разом зі сплатою процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний виконати в строк не пізніше 30 календарних днів з дня її отримання. Зі спливом встановленого цим пунктом договору строку виконання вимоги банку, останній набуває право розпочати стягнення суми заборгованості за цим договором у судовому порядку та звернути стягнення на майно, передане банку в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 07 грудня 2007 року між ЗАТ "ПУМБ" та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 5929497 та 09 червня 2009 року - додаткову угоду до нього № 5929497/20090609.

Починаючи з 10 листопада 2009 року відповідачем ОСОБА_4 не виконуються взяті за кредитним договором зобов'язання.

Внаслідок невиконання зобов'язання заборгованість за кредитним договором станом на 05 липня 2012 року становить 27 580,84 долари США, з яких: заборгованість за кредитом - 21 023,20 долари США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 6 557,64 долари США, пеня - 3 703,27 доларів США, штрафи - 276,02 долари США.

19 січня 2010 року банк надіслав ОСОБА_4 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів (а. с. 25). Зазначена вимога була вручена ОСОБА_4 19 січня 2010 року.

Так, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди виходили з того, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні у січні 2013 року до суду з цим позовом, який обчислювали з дня припинення виконання зобов'язання позичальником, тобто з 10 листопада 2009 року, у зв'язку з чим відмовили у задоволенні позову про стягнення заборгованості взагалі.

Проте обчислення строку позовної давності проведено судом неправильно.

Умовами договору погашення кредитної заборгованості строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення заборгованості за кредитом повинно здійснюватися позичальником частинами, а саме щомісяця до 9-го числа кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, яка у силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних

повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, за договором про надання банківських послуг, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).

Слід також зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові у справі від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення; позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу; у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті; несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів; відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, а також законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, крім того, не звернув достатньої уваги на висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що зазначені у попередній ухвалі від 18 червня 2014 року, які містили посилання на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційний суд в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у зв'язку з чим порушив норми процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.