6-42207св14 Про визнання незаконним розпорядження державної адміністрації, недійсними договору купівлі-продажу і державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки - 26.11.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів, Державного агентства земельних ресурсів України до Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним розпорядження державної адміністрації, недійсними договору купівлі-продажу і державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Київської області від 6 лютого 2013 року,

У квітні 2012 року заступник Дніпровського екологічного прокурора звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 11 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3692 га у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

29 червня 2010 року ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_4 зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу.

Посилаючись на те, що земельна ділянка відноситься до земель водного фонду і не може бути передана у власність громадян, заступник Дніпровського екологічного прокурора просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 118 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 червня 2010 року, повернути вказану земельну ділянку у власність держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2012 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 6 лютого 2013 року, рішення Бориспільського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 118 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 червня 2010 року, зареєстрований у реєстрі за № 2028, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Повернуто вказану земельну ділянку загальною площею 0,3692 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, ринковою вартістю 180 902 грн, розташовану в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради Бориспільського району у власність держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2013 року рішення апеляційного суду Київської області від 6 лютого 2013 року скасовано, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2012 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 4 вересня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У ст. 360-7 ЦПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для усіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у свої діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для усіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що межі прибережної захисної смуги не затверджено, а прокурор не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що надана ОСОБА_3 земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі Канівського водосховища та належить до земель водного фонду, а тому договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.

В обґрунтування висновку про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду суд послався на висновок Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 22 березня 2012 року та проект відведення земельної ділянки, згідно з якими надані у власність ОСОБА_3 земельні ділянки належать до земель водного фонду, знаходяться у 100-метровій зоні прибережної захисної смуги Канівського водосховища річки Дніпро та частково безпосередньо накладаються на водну акваторію водосховища.

Судами встановлено, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3692 га у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Цим же розпорядженням вказану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 17 березня 2010 року.

Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 червня 2010 року ОСОБА_3 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_4

Згідно зі ст. ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

За положеннями ч. 1 ст. 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

У ч. 2 ст. 3 ВК України визначено, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Так, за положеннями ст. 4 ВК України, ст. 58 ЗК України до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України (2768-14) та ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Відповідно до ст. 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватись лише для будівництва санаторії та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно зі ст. 59 ЗК України, ст. 85 ВК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом ( п. "г" ч. 3 ст. 83 ЗК України).

Отже, за системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень ст. 88 ВК України, Порядку № 434, Постанови № 486 (486-96-п) розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за ст. ст. 50- 54 Закону України "Про землеустрій"), а на землях населених пунктів відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, а при наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 (486-96-п) з урахуванням конкретної ситуації.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вірно встановив, що надана ОСОБА_3 земельна ділянка знаходиться в 100-метровій прибережній захисній смузі Канівського водосховища річки Дніпро та належить до земель водного фонду частково накладається на акваторію водосховища, що підтверджується належним чином оціненими доказами, зокрема висновком Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 22 березня 2012 року, висновком експерта Київського Державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 18 червня 2012 року № 01-09/765, а також матеріалами кримінальної справи, порушеної Дніпровською екологічною прокуратурою стосовно директора "Земля-2000" ОСОБА_8 за фактом злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК України, та щодо начальника управління земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області ОСОБА_9 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, які вироком Броварського міськрайнного суду Київської області від 11 червня 213 року, що набув законної сили, визнані винними у тому, що, зловживаючи своїми повноваженнями і службовим становищем оформили, погодили та підписали документи, на підставі яких у порушення ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 58- 60, 84, 188 ЗК України, ст. ст. 88, 89 ВК України ОСОБА_3 протиправно отримано у приватну власність земельну ділянку водного фонду.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу в частині оскарження рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання розпорядження районної державної адміністрації незаконним та визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, оскільки рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Проте не можна погодитись із судовим рішенням в частині визнання договору купівлі-продажу від 29 червня 2010 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, недійсним та застосування реституції шляхом повернення земельної ділянки, оскільки у порушення п. 1 ч. 6 ст. 130, ст. 316 ЦПК України суди не уточнили позовні вимоги і не звернули увагу на таке.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу.

Відповідно до положень ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемності правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За таких обставин, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суди наведене не врахували, не звернули увагу на те, що позивач не є особою, яка має право заявляти вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки не був стороною договору, а заявив вимогу, у тому числі й щодо застосування реституції.

Крім того, згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6 - 95 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Суди зазначене не врахували, не з'ясували, в який спосіб підлягає захисту порушене право позивача.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення земельної ділянки, судами не встановлені, судові рішення в цій частині не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Київської області від 6 лютого 2013 року в частині позовних вимог Дніпровського екологічного прокурора про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення земельної ділянки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.