6-29331св14 Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - 19.11.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 18 червня 2014 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,16 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 Кіровоградського району Кіровоградської області. ОСОБА_4, який є суміжним землекористувачем по АДРЕСА_2 не дає можливості користуватися вбиральнею, яка позначена в технічному паспорті літерою "Г" і розташована на належній їй земельній ділянці.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд зобов'язати відповідача усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою за вказаною вище адресою, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 не чинити перешкоди в користуванні нерухомим майном (вбиральнею).

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 18 червня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довела наявність обставин, якими обґрунтовувала свої доводи щодо порушення відповідачем її прав у користуванні вбиральнею, якої вже не існує. Крім того, межі земельних ділянок між належними сторонам житловими будинками ніколи не встановлювалися, що позбавляє можливості визначити територію, на яку поширюється право власності позивачки.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку з надвірними будівлями до складу яких входить вбиральня "Г" та земельної ділянки площею 0,16 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 у с. Соколівське Кіровоградського району Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 21 листопада 2003 року. Відповідач ОСОБА_4 є власником 13/20 частки сусіднього житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2. Відповідно до рішення Соколівської сільської ради від 21 травня 1996 року відповідачу надано для будівництва та обслуговування житлового будинку за вказаною адресою земельну ділянку площею 0,16 га.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 181 ЦК України нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно - вбиральня, відсутнє, а на її місці знаходяться відходи будівельних матеріалів, залишився фундамент та зливна яма.

Однак судами не взято до уваги, що на час звернення позивача до суду з указаним позовом вбиральня існувала, а її руйнування відбулося з вини відповідача, про що він зазначав під час розгляду справи.

Також суди не врахували, що усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою та зобов'язання не чинити ОСОБА_3 перешкоди в користуванні нерухомим майном, що розташована на вказаній земельній ділянці, необхідно для поновлення порушеного права власності позивача на вбиральню.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником нежитлової будівлі, право на яку зареєстровано в установленому законом порядку, однак діями відповідача остання позбавлена відповідного права щодо належного їй майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

У ч. 2 ст. 120 ЗК України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на які вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, ОСОБА_3 у силу ст. 120 ЗК України має право на користування земельною ділянкою, на якій розташована нежитлова будівля - вбиральня, по АДРЕСА_1 Кіровоградського району Кіровоградської області.

Проте суди в порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на викладене уваги не звернули, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Крім того, розглянувши позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні вбиральнею, суди не розглянули позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, тобто розглянули не всі позовні вимоги, порушивши положення ст. ст. 10, 11 ЦПК України, та не встановили зміст правовідносин між сторонами.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 18 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.