Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

Журавель В.І., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вісла" про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вісла" на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 03 липня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вісла" (далі - ТОВ "Агрофірма "Вісла") на її користь завдані збитки за самовільне користування земельною ділянкою у розмірі 49 549,59 грн, зобов'язати Арбузинську районну державну адміністрацію Миколаївської області створити комісію для визначення заподіяного їй збитку як власнику землі.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 7,12 га, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У вересні 2005 року між нею та ТОВ "Агрофірма "Вісла" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років, а 18 вересня 2007 року - додатковий договір до нього.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 січня 2013 року зазначений договір оренди землі та додатковий договір визнано недійсними.

Посилаючись на те, що відповідач незаконно користувався належною їй земельною ділянкою після розірвання договору і повернув лише 12 липня 2013 року, що позбавило ії можливості отримати доходи від користування нею, просила задовольнити позов.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 лютого 2014 року вимоги позивача щодо покладення обов'язку на Арбузинську районну державну адміністрацію Миколаївської області про створення комісії для визначення заподіяного їй збитку як власнику земельної ділянки залишено без розгляду.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2014 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 03 липня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Вісла" на користь ОСОБА_3 збитки за самовільне використання земельної ділянки у розмірі 14 977 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Агрофірма "Вісла" просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 7,12 га, розташованої на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району.

У 2005 році сторони уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки, а 18 вересня 2007 року - додатковий договір.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 січня 2013 року, яке набрало законної сили 12 лютого 2013 року, зазначений вище договір оренди та додатковий договір визнано недійсними.

Спірна земельна ділянка повернута позивачці 12 липня 2013 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що укладений між сторонами договір оренди є припиненим з 12 лютого 2013 року і правових підстав для користування земельною ділянкою після спливу цього терміну у відповідача не було.

Вважаючи таке використання землі самовільним її зайняттям з боку відповідача, суди стягнули з останнього завдану позивачу такими діями майнову шкоду.

Однак з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (зі змінами) передбачено, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок шкода відшкодовується відповідно до ст. ст. 211, 21 ЗК України, ст. ст. 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, які її заподіяли.

У ст. 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень.

У ч. 1 ст. 1166 ЦК України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій, або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність).

Між тим, стягуючи з відповідача на користь позивача 14 977 грн майнової шкоди за самовільне використання земельної ділянки, на порушення приписів ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України суди не з'ясували, в чому саме полягає така шкода, якими саме діями відповідача вона була заподіяна, чи є причинний зв'язок між такою шкодою та діями відповідача.

Порушення судами при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалені ними судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вісла" задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від

06 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 03 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.