6-23778св14 Про визнання приватизації житла недійсною, вселення та усунення перешкод у користуванні житлом з реєстрацією місця проживання - 19.11.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування Уманської міської ради, Уманське міське управління житлового господарства - орган приватизації житла, комунальне підприємство РЕУ-3 про визнання приватизації житла недійсною, вселення та усунення перешкод у користуванні житлом з реєстрацією місця проживання, за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 травня 2014 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 16 вересня 2000 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. У грудні 2007 року їх сім'я вселилася у квартиру АДРЕСА_1. Потягом 2012 року стосунки у сім'ї погіршились, відповідач припинив утримувати сім'ю та брати участь у вихованні дитини. 26 серпня 2012 року ОСОБА_5 самовільно виселив її разом із сином із вказаної квартири, змінив замок у вхідних дверях квартири. 06 червня 2012 року ОСОБА_3 стало відомо, що відповідач приватизував спірну квартиру, не зазначивши позивачку та малолітнього ОСОБА_4 як членів своєї сім'ї, позбавивши їх цим права на житло. Тому просила вселити її та малолітнього сина ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_5 не чинити перешкод у вселенні та проживанні у цій квартирі; зобов'язати відповідача передати ключі від вхідних дверей квартири; скасувати розпорядження органу приватизації № 14102 від 25 січня 2011 року про передачу квартири у власність ОСОБА_5; визнати незаконним свідоцтво про право власності № 286846 від 11 лютого 2011 року, видане на ім'я відповідача, передавши квартиру на баланс РЕУ-3 м. Умань; зобов'язати РЕУ-3 м. Умань зареєструвати її та сина ОСОБА_4 у спірній квартирі.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 12 травня 2014 року, позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_3 та її малолітнього сина ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_3 та малолітньому сину ОСОБА_4 перешкоди у вселенні та проживанні у квартирі АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_5 передати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати в частині задоволення позову про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачу передано спірну квартиру у власність з дотриманням положень ЦК України (435-15) , ЖК УРСР (5464-10) , Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . Оскільки позивачі з 2008 року по 2012 рік проживали у квартирі АДРЕСА_1, це приміщення було постійним їх місцем поживання, то позовні вимоги у частині вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою підлягають задоволенню.

З таким висновком судів повністю погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судом установлено, що 16 вересня 2000 року сторони уклали шлюб (а. с. 19), від якого мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 20).

Відповідно до ордера № 02463 серія А від 07 травня 2008 року квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому від 24 квітня 2008 року № 192. До складу сім'ї наймача квартири входив її син ОСОБА_5 (а. с. 104).

Рішенням Уманської міської ради № 502 від 23 вересня 2010 року було погоджено переоформлення договору найму на вказану квартиру ОСОБА_5 у зв'язку зі виїздом з міста матері ОСОБА_7, на підставі поданої заяви (а. с. 103).

Розпорядженням органу приватизації № 14102 від 25 січня 2011 року задоволено заяву ОСОБА_5 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 (а. с. 27).

11 лютого 2011 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності серія САС № 286846 на зазначену квартиру на підставі вказаного розпорядження органу приватизації (а. с. 106).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до п. п. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Згідно відмітки у паспорті ОСОБА_3 з 18 лютого 1994 року місце її проживання зареєстроване: АДРЕСА_2 (а. с. 30 зворот). Відповідно до акту КП Уманського РЕУ № 3 від 26 жовтня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 2002 року народження, зареєстровані у будинку АДРЕСА_2 (а. с. 195).

У свідоцтві про народження малолітнього ОСОБА_4 вказано, що ним було використано право на безоплатну приватизацію житла в обсязі 7,4 кв.м при нормі 24,3 кв.м загальної площі (а. с. 20).

Згідно даних реєстраційної служби Уманського міськрайонного управління юстиції право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Суди, посилаючись на вказані обставини, норми матеріального права, дійшли висновку, що відповідачу передано спірну квартиру у власність з дотриманням положень ЦК України (435-15) , ЖК УРСР (5464-10) , Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , а позивачі не мають права на приватизацію спірної квартири. Разом з тим, посилаючись на те, що останні з 2008 року по 2012 рік проживали у спірній квартирі, це приміщення було постійним їх місцем проживання, дійшли суперечливого висновку про задоволення позовних вимог у частині їх вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Як вбачається з матеріалів справи, наданих письмових доказів, показів свідків, позивачка та неповнолітній ОСОБА_4 використали своє право на приватизацію частки квартири по АДРЕСА_2, зареєстровані за вказаною адресою та зберігають за собою за цією адресою право на проживання.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною приватизації квартири АДРЕСА_1 та необґрунтовано вважали, що ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_4 підлягають вселенню в цю квартиру, оскільки така є постійним місцем їх проживання.

Таким чином суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позову про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 травня 2014 року в частині задоволення позову про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.