Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Умнової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 15 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 09 липня 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 21 липня 1984 року по 29 жовтня 2013 року перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали житловий будинок АДРЕСА_1, а також рухоме майно загальною вартістю 78 400 грн. Посилаючись на те, що, крім зазначеного майна, вони за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_2, аванс за який внесли у шлюбі, проте договір купівлі-продажу він уклав через п'ять днів після розірвання їх шлюбу, позивачка, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати зазначене майно спільною сумісною власністю подружжя та поділити його між ними.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 15 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 09 липня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано житловий будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Поділено спільне нерухоме майно шляхом: виділення житлового будинку АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3; виділення житлового будинку АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 Виділено у власність ОСОБА_3: пральну машину вартістю 1 тис. грн., гарнітур кухонний вартістю 15 тис. грн., швейну машину вартістю 3 тис. грн., телевізор вартістю 1 тис. грн., газову плиту вартістю 2 500 грн. Виділено у власність ОСОБА_4: меблеву стінку вартістю 1 тис. грн., диван кутовий вартістю 5 тис. грн., два дитячих ліжка вартістю 5 тис. грн., дитячу стінку вартістю 3 тис. грн., духову шафу вартістю 500 грн., мікрохвильову піч вартістю 1 тис. грн., тумбу вартістю 1 тис. грн., електроінструменти вартістю 2 тис. грн., крісло вартістю 500 грн., холодильник вартістю 5 тис. грн., компресор вартістю 6 тис. грн., шафу для білизни вартістю 2 тис. грн., меблевий гарнітур вартістю 6 тис. грн., покриття для підлоги (2 шт.) вартістю 3 500 грн., мийку вартістю 700 грн. та телевізор вартістю 2 500 грн. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач не довів факту придбання житлового будинку АДРЕСА_2 за власні кошти, а не за спільні кошти подружжя, тому цей житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу на загальних підставах.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 21 липня 1984 року по 29 жовтня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі вони у 1997 році придбали житловий будинок АДРЕСА_1, а також рухоме майно загальною вартістю 78 400 грн.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що вони за спільні кошти придбали, крім наведеного вище, й житловий будинок АДРЕСА_2, аванс за який внесли у шлюбі, проте договір купівлі-продажу ОСОБА_4 уклав через п'ять днів після розірвання їх шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Суди дійшли до передчасного висновку про виділення ОСОБА_3 житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановили неможливості поділу цього будинку між сторонами, тобто неподільності майна, не визначили вартості спірного майна, хоча кожен із колишнього подружжя має право на Ѕ його частину або відповідну компенсацію його вартості.

Крім того, висновок суду про визнання житлового будинку АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя є передчасним, оскільки договір купівлі-продажу цього будинку було укладено ОСОБА_4 04 листопада 2013 року, тобто після розірвання шлюбу з ОСОБА_3

При цьому нормами СК України (2947-14) не передбачено можливості визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя майна, яке було придбано після розірвання їхнього шлюбу. Наслідки придбання майна за спільні кошти осіб, які не перебувають у шлюбі або фактичних шлюбних відносинах, регулюються нормами ЦК України (435-15) .

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що договір купівлі-продажу зазначеного житлового будинку було укладено ОСОБА_4 з ОСОБА_5 та нотаріально посвідчено. При цьому позивачка не ставила питання про недійсність або удаваність цього договору.

Отже, у порушення наведених норм матеріального права та вимог ст. ст. 214, 315 ЦПК України, суди поділили як майно подружжя те, що набуто за час шлюбу і те, що набуто після його розірвання.

Суди не перевірили тверджень відповідача про те, що зазначений вище будинок він придбав за свої особисті кошти, не дали належної правової оцінки доказам, наданим позивачкою, доводів сторін по суті позовних вимог не перевірили; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановили; не визначились які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не обґрунтували висновку про визнання за позивачкою права власності на житловий будинок АДРЕСА_2, не навели правових підстав для такого висновку та не послались на норму права яка підлягає застосуванню.

Оскільки при поділі майна подружжя встановленню та поділу підлягає все майно, то судові рішення скасовуються в повному обсязі.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, правовідносини між сторонами не визначені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 15 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 09 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.