6-30016св14 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 15.10.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 1 липня 2014 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство "УкрСибанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором, укладеним 6 березня 2007 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 425 тис. доларів США зі сплатою 12,8 % річних до 6 березня 2018 року. Починаючи з вересня 2008 року позичальник перестав виконувати умови кредитного договору. 24 вересня 2009 року постановою господарського суду Сумської області фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. 14 грудня 2009 року ухвалою господарського суду Сумської області грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до ФОП ОСОБА_3 за кредитним договором були визнані у повному обсязі в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України станом на 24 вересня 2009 року в сумі 3 538 868 грн 93 коп. Станом на 6 березня 2014 року залишилися незадоволеними у процесі банкрутства ФОП ОСОБА_3 грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк" у розмірі 176 669 доларів 28 центів США, що еквівалентно 1 669 330 грн 36 коп., які банк просив стягнути з позичальника.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 1 липня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач порушив свої договірні зобов'язання, проте позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду, пославшись і на те, що перебіг строку позовної давності почався з 14 грудня 2009 року, від дати визначення господарським судом вимог банку до позичальника у гривнях, а з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 19 березня 2014 року, пропустивши трьохрічний строк позовної давності. При цьому зазначив, що перерахування кредитору коштів ліквідатором ФОП не є перериванням строку позовної давності, так як не є діями самого боржника.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що за кредитним договором, укладеним 6 березня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 останній отримав кредит у розмірі 425 тис. доларів США зі сплатою 12,8 % річних до 6 березня 2018 року. Починаючи з вересня 2008 року позичальник перестав виконувати умови кредитного договору. 24 вересня 2009 року постановою господарського суду Сумської області ФОП ОСОБА_3 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. 14 грудня 2009 року ухвалою господарського суду Сумської області грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до ФОП ОСОБА_3 за кредитним договором були визнані у повному обсязі в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України станом на 24 вересня 2009 року в сумі 3 538 868 грн 93 коп. Станом на 6 березня 2014 року залишилися незадоволеними у процесі банкрутства ФОП ОСОБА_3 грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк" у розмірі 176 669 доларів 28 центів США, що еквівалентно 1 669 330 грн 36 коп.

Згідно зі ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі ст. 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 3 ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Згідно зі ст. 53 ЦК України фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Особливості банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина передбачено ст. ст. 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка була чинною на момент визнання суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина банкрутом).

Відповідно до ст. 49 вищевказаного Закону до задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на депозит нотаріальної контори або приватного нотаріуса, відшкодовуються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство громадянина-підприємця і виконанням постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом.

У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків із кредиторами такий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.

Не задоволені вимоги кредиторів можуть бути заявлені в порядку, встановленому цивільним законодавством України.

Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598- 609 ЦК України, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-125 цс 13 від 4 грудня 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Зі змісту зазначених норм та встановлених судом обставин убачається, що основне зобов'язання за кредитним договором не припинилося, оскільки станом на 6 березня 2014 року залишилися незадоволеними у процесі банкрутства ФОП ОСОБА_3 грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк".

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, зазначаючи про те, що сам позичальник особисто не здійснював дій по перериванню позовної давності, так як кошти банку перераховував його ліквідатор, суди не звернули уваги на те, що відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення виконує функції та розпорядження майном банкрута та виконує повноваження керівника банкрута. Отже, він є представником відповідача і вчинені ним дії є діями від імені відповідача.

Проте суди у порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не встановили дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Ураховуючи, що судами не встановлені фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.