Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого органу Київської міської ради Головного управління житлового забезпечення комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", виконавчого органу Київської міської ради Головного управління житлового забезпечення, товариства з обмеженою відповідальністю "Екобуд", товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінгова компанія "Технобудлізинг" про визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та заборону вчинення певних дій за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2014 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що між ним та ТОВ "Екобуд" 27 серпня 2007 року було укладено інвестиційний контракт, за умовами якого він здійснював фінансування будівництва машино-місця НОМЕР_1, яке ТОВ "Екобуд" в свою чергу повинно було збудувати. Поточна вартість машино-місця на момент внесення інвестиційних коштів склала 151 500 грн. У день отримання акту приймання-передачі машино-місця НОМЕР_1, зобов'язання за вказаним інвестиційним контрактом ТОВ "Екобуд" не виконав. В процесі перевірки було виявлено факт, внесення змін в технічний план паркінгу та було з'ясовано, що машино-місце НОМЕР_1 на ньому відсутнє і після опитування працівників ТОВ "Екобуд" встановлено, що воно було поглинуто машино-місцем НОМЕР_2, про що його повідомлено не було. Крім того, правовідносини між ТОВ "ЛК Технобудлізинг" та ТОВ "Екобуд", будувалися на основі угоди № 2 від 25 квітня 2002 року, згідно якої ТОВ "ЛК Технобудлізинг" виступало в ролі інвестора, а ТОВ "Екобуд" в ролі забудовника. Предметом вказаного договору було зобов'язання забудовника за рахунок інвестора виконати дії пов'язані з забезпеченням зведення житлового будинку з гаражами і офісними приміщеннями по вул. Кудрявський узвіз, 3 в м. Києві. За встановлених умов інвестор інвестує 88% кошторисної вартості будівництва об'єкту, а забудовник 12% кошторисної вартості об'єкту. Позивач зазначає, що актом приймання-передачі від 15 грудня 2009 року, ТОВ "Екобуд" передало на користь ТОВ "ЛК "Технобудлізинг" машино-місце НОМЕР_2, загальною площею 22,10 кв.м, не зважаючи на той факт, що ці квадратні метри закріплені за ним інвестиційним контрактом від 28 серпня 2007 року, у вигляді машино-місця НОМЕР_1 і те, що підстав для підписання акта приймання-передачі взагалі немає, і в частині відчуження нерухомості ТОВ "ЛК "Технобудлізинг", їх відносини взагалі не врегульовані. Позивач вважає, що немає законних підстав для винесення наказу (розпорядження) від 1 серпня 2011 року про визнання права власності та видачі свідоцтва від 10 серпня 2011 року про право власності на машино-місце НОМЕР_2 за ОСОБА_5; законних підстав укладання інвестиційного контракту від 10 грудня 2005 року; законних підстав підписання акта приймання-передачі від 15 грудня 2009 року між ТОВ "Екобуд" та ТОВ "ЛК "Технобудлізинг"

У квітні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила суд зобовязанти ОСОБА_4 не чинити їй перешкод у користуванні її власністю, а саме: машино-місцем НОМЕР_2, загальною площею 22,10 кв.м, яке розташоване у м. Києві в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 та заборонити відповідачу по зустрічному позову користуватися вказаним машино-місцем.

Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивувала тим, що 10 грудня 2005 року між нею та ТОВ "ЛК "Технобудлізинг" було укладено інвестиційний контракт, за умовами якого вона здійснювала фінансування будівництва машино-місця НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначає, що сплатила ТОВ "ЛК "Технобудлізинг" 44 800 грн, чим повністю виконала свої зобов'язання, передбачені вказаним Інвестиційним контрактом. Відповідно до Свідоцтва про право власності від 10 серпня 2011 року машино-місце НОМЕР_2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, належить їй на праві приватної власності.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2014 року рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та заборону вчинення певних дій скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким позов

ОСОБА_5 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_5 у користуванні машино-місцем НОМЕР_2, площею 22,10 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності від 10 серпня 2011 року та заборонено

ОСОБА_4 користуватися вказаним машино-місцем. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення, та ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 обґрунтовано виходив із того, що останнім не доведено порушення його прав умовами укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ "Лізингова компанія "Технобудлізинг" інвестиційного контракту щодо машиномісця НОМЕР_2, право на укладання інвестиційних контрактів щодо якого, як і щодо машиномісця НОМЕР_1 ТОВ "Екобуд" не мало. Судом правильно зазначено, що порушені права ОСОБА_4 підлягають захисту відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, яким ТОВ "Екобуд" зобов'язано виділити машиномісце ОСОБА_4 в натурі площею 21,05 кв.м, що буде відповідати проектно-кошторисній документації до ДБН України, скласти та підписати акт прийому-передачі машиномісця з ОСОБА_4, надати необхідні документи для подальшого оформлення об'єкту нерухомості.

Разом із тим, апеляційний суд ухвалюючи нове рішення в частині вирішення зустрічного позову, встановивши, що паркомісця НОМЕР_1 в підземному паркінгу не існує, та те, що ОСОБА_4 без належних правових підстав користується паркомісцем пд. НОМЕР_2, яке належить на праві власності ОСОБА_6, чим створює останній перешкоди у користуванні належним їй майном, обґрунтовано дійшов висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_6, та зобов'язав ОСОБА_4 усунути та не чинити їй перешкоди у користуванні належним їй машиномісцем та заборонити останньому ним користуватися.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року в частині, що не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає