Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Нагорняка В.А., Леванчука А.О., Макарчука М.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_5, в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, площею 4,4171 га, розташовану на території Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка залишилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_9

ОСОБА_4 посилалась на те, що протягом шести місяців подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, проте нотаріус відмовив їй в оформленні спадкових прав через відсутність оригіналу державного акта про право власності на землю. Відповідач ОСОБА_5, яка також є донькою померлої, спадщину не прийняла, а її позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини залишено без задоволення.

У вересні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому просила визнати за нею право на спадщину на спірну земельну ділянку як за спадкоємцем за заповітом від 25 червня 2002 року.

ОСОБА_5 посилалась на те, що фактично прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_9, оскільки протягом шести місяців розпорядилася спадщиною - здала землю в оренду.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 березня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у розмірі 4,4171 га, розташовану на території Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право на спадщину, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,4171 га на території Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, що належала спадкодавцю на підстав державного акта на право власності на землю від 24 квітня 2003 року ІУ-ЗП № 013894, виданого Вільнянської районною державною адміністрацією, і зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю за № 73.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що у передбачений законом спосіб ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звернулася, постійно на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем не проживала, у визначенні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини рішенням суду їй було відмовлено; звернення ОСОБА_5 протягом шести місяців до суду з позовом про визнання права на спадщину, який рішенням апеляційного суду залишений без задоволення, передача спірної земельної ділянки в оренду не свідчить про прийняття нею спадщини. Згідно з заповітом ОСОБА_9 заповіла ОСОБА_5 право на земельну частку (пай), розміром 5,65 га, проте індивідуальні або родові ознаки в розумінні ст. ст. 184, 190 ЦК України в ньому не визначені. Через рік після складення заповіту ОСОБА_9 була виділена земельна ділянку в натурі, про що вона отримала державний акт про право власності на землю, проте в установленому законом порядку вказаний заповіт не змінювала.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_4 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції та з їх оцінкою.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.