6-19022св14 Про визнання частково недійсним окремого пункту договору фінансового лізингу - 01.10.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про визнання частково недійсним окремого пункту договору, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (далі - ТОВ "ВіЕйБі Лізинг") на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 квітня 2014 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 28 квітня 2011 року між нею та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 110322-144/ФЛ-Ф-А, згідно якого товариство набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору. На виконання умов вказаного договору позивач сплатила авансовий лізинговий платіж у розмірі 292 059 грн 57 коп., а пізніше звернулась до відповідача з листом про припинення дії вказаного договору та повернення суми авансового платежу через скрутне матеріальне становище та те, що відповідачем предмет лізингу їй не було передано. Посилаючись на те, що відповідачем було зараховано сплачений нею авансовий лізинговий платіж у рахунок погашення нарахованого відповідачем штрафу, позивач, уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсним з моменту укладання п. 7.3 договору фінансового лізингу № 110322-144/ФЛ-Ф-А від 28 квітня 2011 року, яким передбачено право лізингодавця в разі відмови від договору (розірвання договору) застосовувати штраф у розмірі нарахованого за договором авансового лізингового платежу, у зв'язку з його невідповідністю вимогам закону.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалю апеляційного суду Запорізької області від 1 квітня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладання п. 7.3 договору № 110322-144/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 28 квітня 2011 року в частині, якою передбачено, що "У випадку, передбаченому п. 6.1.7 Загальних умов Лізингодавець має право нарахувати штраф у розмірі нарахованого за Договором авансового лізингового платежу. Сума фактично сплаченого авансового лізингового платежу підлягає зарахуванню в рахунок погашення штрафу, нарахованого згідно умов цього пункту Загальних умов".

У касаційній скарзі ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 7.3 спірного договору передбачено забезпечення виконання зобов'язання у вигляді штрафу, яке не відповідає змісту цього поняття та його правовій природі як грошової суми, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а тому даний пункт договору в частині штрафних санкцій не відповідає законодавству.

Апеляційний суд погодився з таким висновком районного суду, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним п. 7.3 спірного договору фінансового лізингу тільки в частині невідповідності штрафу вимогам ст. 549 ЦК України.

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 313 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, за результатами якого апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. ІІІ цього Кодексу.

За змістом ухвала суду апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК України. Зокрема, у ній повинні бути зазначені мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги.

Судами установлено, що 28 квітня 2011 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 110322-144/ФА-Ф-А, згідно з яким ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" набуває у свою власність і передає позивачці на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу - автомобіль BMW, а позивач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору.

28 липня 2011 року позивач звернулася до відповідача з листом, в якому зазначала, що авансовий платіж нею перераховано, а предмет лізингу їй не передано, посилаючись на погіршення матеріального стану, просила припинити договір та повернути їй авансовий платіж.

18 серпня 2011 року відповідач листом № 2732 повідомив позивача про відмову у розірванні договору, посилаючись на те, що остання прострочила прийняття предмета лізингу, незважаючи на їх неодноразові звернення, а також повідомив, що відповідно до п. п. 6.1, 6.1.7, 7.3 загальних умов договору авансовий лізинговий платіж у сумі 292 059 грн 87 коп. зараховано в рахунок погашення штрафу.

Відповідно до п. 6.1.7. цього договору ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" має право в односторонньому порядку змінити умови укладеного між сторонами договору в таких випадках: лізингоодержувач прострочив приймання предмета лізингу на строк понад 10 календарних днів.

Пунктом 7.3. даного договору визначено, що у випадку, передбаченому п. 6.1.7. цього договору, ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" має право відмовитися від договору (розірвати договір) та застосувати штраф у розмірі нарахованого за договором авансового лізингового платежу. Сума фактичного сплаченого авансового лізингового платежу підлягає зарахуванню в рахунок погашення штрафу, нарахованого згідно з умовами вказаного пункту.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Укладеним між сторонами договором від 28 квітня 2011 року видом забезпечення виконання зобов'язання передбачено штраф.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 18 вересня 2013 року зазначав, що при новому розгляді справи судам необхідно перевірити чи обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання встановлений спірним договором штраф.

Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

При новому розгляді справи, суд першої інстанції вимоги суду касаційної інстанції не виконав, обмежився лише математичними розрахунками співвідношення авансового платежу до вартості майна та розміру несплачених лізингових платежів, вирішив справу формально, не навівши жодних інших доводів, мотивів та обставин, які б нормативно обґрунтовували б недійсність спірного пункту п. 7.3 договору фінансового лізингу, не зазначив, яким чином договір в цій частині суперечить положенням ст. 627 ЦК України про свободу договору.

За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду у частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Вирішуючи справу, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив в ухвалі конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, належним чином не оцінив докази у справі, не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.