Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Маляренка А.В., Леванчука А.О., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Амур Сервіс", про розірвання договору, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 березня 2014 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк"), мотивуючи його тим, що 3 жовтня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ВАТ "ВТБ Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", було укладено генеральну угоду № 03, відповідно до умов якої відповідач зобов'язався надати ОСОБА_6 кредитні кошти на підставі укладених в майбутньому кредитних договорів. Загальний розмір кредитної заборгованості позивача перед ПАТ "ВТБ Банк" становить 500 000 дол. США.

3 жовтня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Амур Сервіс" (далі - ТОВ "Фірма Амур Сервіс") було укладено іпотечний договір, який забезпечував вищезазначену генеральну угоду та укладені на підставі неї кредитні договори, предметом якого є нежитлові приміщення продуктової групи товарів, розташовані за адресою: вул. Соборна, 264 у м. Рівному.

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до ПАТ "ВТБ Банк" із проханням про надання згоди на відчуження 1/3 частини іпотечного майна з метою дострокового погашення 95 % кредиту, проте відповідач зазначені прохання залишив без задоволення. Крім того, ОСОБА_6 знайшов покупця нежитлових приміщень, який виявив бажання придбати частину нерухомого майна та провести попередню оплату в розмірі 370 000 дол. США на рахунок відповідача, а також запропонував представнику ПАТ "ВТБ Банк" прибути до нотаріуса для підписання правочину, проте останній не з'явився.

Посилаючись на те, що відповідач умисно ухиляється від надання згоди на дострокове розірвання кредитного договору та відчуження іпотечного нерухомого майна, чим порушує умови генеральну угоду та кредитних договорів, позивач просив суд розірвати зазначену генеральної угоди від 3 жовтня 2007 року № 03, укладену між ним та ВАТ "ВТБ Банк".

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 березня 2014 року, позов ОСОБА_6 задоволено.

Розірвано генеральну угоду від 3 жовтня 2007 року № 03, укладену між ОСОБА_6 та ВАТ "ВТБ Банк".

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "ВТБ Банк" просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ "ВТБ Банк" порушило умови генеральної угоди та кредитних договорів у частині дострокового виконання позивачем своїх зобов'язань за ними, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України є підставою для розірвання генеральної угоди від 3 жовтня 2007 року № 03.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм процесуального та матеріального закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судами встановлено, що 3 жовтня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_6 було укладено генеральну угоду № 03, відповідно до умов якої відповідач зобов'язувався надавати позивачу кредитні кошти на підставі кредитних договорів, укладених в межах зазначеної угоди. Загальний розмір позичкової заборгованості за наданими в межах угоди кредитами не повинен був перевищувати 500 000 дол. США. Термін дії зазначеної угоди встановлено до 2 жовтня 2017 року (а. с. 5).

На підставі генеральної угоди від 3 жовтня 2007 року № 03 було укладено кредитний договір від 3 жовтня 2007 року, відповідно до умов якого позичальник отримав 100 000 дол. США; кредитний договір від 16 жовтня 2007 року, сума кредиту якого становила 50 000 дол. США; кредитний договір від 21 січня 2008 року із сумою кредиту в розмірі 150 000 дол. США, а також кредитний договір від 31 лютого 2008 року, розмір кредиту якого становив 970 00 грн (а. с. 8-15).

На забезпечення виконання ОСОБА_6 умов генеральної угоди 3 жовтня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Фірма Амур Сервіс" було укладено іпотечний договір, предметом якого є нежитлові приміщення продуктової групи товарів, розташовані за адресою: вул. Соборна, 264 у м. Рівному (а. с. 6, 7).

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Фірма Амур Сервіс", а також засновник цього товариства ОСОБА_6 зверталися до відповідача із листами, заявами про надання згоди на продаж частини іпотечного майна (а. с. 16-23).

Листом від 11 лютого 2013 року № 17 директор ТОВ "Фірма Амур Сервіс" та засновник цього товариства ОСОБА_6 зверталися до ПАТ "ВТБ Банк" із проханням надати згоду на реалізацію частини приміщення площею 263 кв. м, за ціною в сумі 370 000 дол. США з метою погашення кредиту (а. с. 20). У відповідь на вищезазначений лист відповідач повідомив ТОВ "Фірма Амур Сервіс" та позивача про необхідність уточнити, яка саме частина іпотечного майна пропонується для продажу, надати від потенційного покупця об'єкта нерухомості лист про готовність придбати майно за відповідну ціну (а. с. 21).

Листом від 27 лютого 2013 року ОСОБА_6 повідомив позивача про частини нерухомого майна, які пропонуються для продажу, а також зазначив, що надання інформації про потенційного покупця не входить до його компетенції, зазначену інформаціу відповідач може отримати лише в разі надання попередньої згоди на продаж іпотечного майна (а. с. 22).

Останнім листом від 6 березня 2013 року № 168/1200-2 ПАТ "ВТБ Банк" повідомило ОСОБА_6 про те, що банком прийняте попереднє позитивне рішення. Для надання остаточного рішення відповідачу була необхідна інформація про потенційного покупця та про наміри останнього придбати частину предмета іпотеки за відповідну ціну (а. с. 23).

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).

Із п. 3.2 іпотечного договору від 3 жовтня 2007 року вбачається, що іпотекодавець має право виключно на підставі письмової згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки, передавати іншим особам в наступну іпотеку, в оренду/лізинг, в управління, користування.

Пунктом 3.5 укладених на підставі генеральної угоди № 03 кредитних договорів встановлено, що позичальник вправі здійснити часткове чи повне дострокове погашення кредиту, лише попередньо письмово повідомивши про це банк не менше ніж за 10 банківських днів до дострокового погашення.

Відповідно до п. 3.6 вищезазначених кредитних договорів погашення кредиту та сплата процентів за користування кредитом можуть здійснюватися поручителем, майновим поручителем, гарантом та будь-якою іншою особою.

Зі змісту пунктів 3.5, 3.6 кредитних договорів вбачається, що умовами для здійснення часткового або повного погашення кредиту та кредитної заборгованості є необхідність письмово попередити про це банк та здійснити відповідний розрахунок. Інших застережень щодо здійснення позичальником дострокового погашення кредиту чи заборгованості кредитні договори не містять.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суди дійшли висновку, що зі сторони відповідача були порушені умови генеральної угоди та кредитних договорів в частині дострокового виконання позивачем грошового зобов'язання.

Однією з підстав розірвання договору за рішенням суду є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору. Отже, істотним є порушення, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Крім того, сторона, яка порушує питання про розірвання договору з підстав, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням. Така шкода виражається у вигляді реальних збитків, упущеної вигоди, відшкодуванні немайнової шкоди.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України).

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суди вищезазначених норм матеріального та процесуального закону не врахували, не встановили, які істотні порушення умов генеральної угоди та кредитних договорів були допущені відповідачем, а також не встановили наявність шкоди, завданої цим порушенням. Крім того, матеріали справи не містять письмової відмови відповідача на дострокове виконання ОСОБА_6 умов генеральної угоди.

Враховуючи зазначене, ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі, допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 березня 2014 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.