Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Кіровоградська міська рада, Управління Держземагентства у Кіровоградському районі Кіровоградської області, про визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2014 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що її батько - ОСОБА_6, відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 13 червня 2003 року подарував їй належну йому на праві власності 21/100 частку житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року батько помер. Після його смерті відкрилась спадщина та їй стало відомо, що до складу спадкового майна входить також 13/25 часток земельної ділянки за вказаною адресою, яка належить батькові на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 8 квітня 1998 року. Вважала, що 21/100 частка вказаної земельної ділянки має належати їй у зв'язку з переходом права власності на частину житлового будинку, проте інші спадкоємці: дружина спадкодавця - ОСОБА_5, та син спадкодавця - ОСОБА_4, її мати та брат, не визнають її право на частину земельної ділянки й бажають оформити свої спадкові права на 13/25 часток земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд на підставі ст. 120 ЗК України визнати за нею право власності на 21/100 часток земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1.

В ході розгляду справи позивач надала копію свідоцтва про шлюб, відповідно до якого її прізвище змінено з ОСОБА_3 на ОСОБА_3.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 липня 2013 року до участі в справі залучено третіх осіб: Кіровоградську міську раду та Головне управління Державного земельного агентства в Кіровоградській області.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 листопада 2013 року Головне управління Державного земельного агентства в Кіровоградській області замінено на його правонаступника - Управління Держземагентства у Кіровоградському районі Кіровоградської області

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 211,7 кв. м, з яких на площі 71,2 кв. м (додаток до висновку експертизи № 2) розташована належна їй на праві власності 21/100 частка житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, а 140,5 кв. м (додаток № 3 до висновку експертизи) необхідні для обслуговування 21/100 частки цього житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель. Решта земельної ділянки площею 1117,7 кв. м за вказаною адресою є спадковим майном після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 просять оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладення договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 13 червня 2003 року не визначено право на земельну ділянку, на які він розташований, та не здійснено відповідного розпорядження щодо земельної ділянки іншими цивільно-правовими угодами, а клопотання про призначення експертизи для визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку сторонами не заявлялось, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам, яким дана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України); судом вірно встановлені правовідносини та засновані до ним норми права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки в договорі дарування від 13 червня 2003 року, на час його укладення не було визначено розмір земельної ділянки, яка переходить до набувача, то відповідно до набувача переходить лише право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком з відповідною частиною надвірних будівель, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування, тому відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 березня 2014 року визнав за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 211,7 кв. м.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 15 червня 1967 року на праві власності належало 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідно до договору дарування від 13 червня 2003 року ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар належну йому на праві приватної власності 21/100 частку жилого будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1. Згідно з договором дарування у власність ОСОБА_3 у житловому будинку переходить АА1Ааа1-а3: кімнати 6,2 кв. м, 18,0 кв. м, 5,8 кв. м, сіни а3, гараж Р, житловою площею 30,0 кв. м. Житловий будинок АА1Ааа1-а3, в якому 21/100 частка є предметом цього договору, розташований на земельній ділянці площею 1310,8 кв. м. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер, після смерті якого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 0,1329 га, що розташована по АДРЕСА_1. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є дружина спадкодавця - ОСОБА_5, та його діти: ОСОБА_4, ОСОБА_3

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 120 ЗК України, яка діяла на час укладення договору дарування від 13 червня 2003 року, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Підпунктом "г" п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (зі змінами) встановлено, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі ст. 377 ЦК України, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) і згідно зі ст. 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

З матеріалів справи вбачається, що договір дарування частини житлового будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори 13 червня 2003 року.

Таким чином, відповідно до вимог закону та роз'яснень, наданих судам у п. 18 "г" вищезазначеної постанови Пленуму при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.

Указана норма діяла та була чинною на момент посвідчення договору дарування від 13 червня 2003 року.

Крім того, відповідно до п. 8 договору дарування державний нотаріус при посвідченні договору роз'яснив сторонам зміст ч. 1 ст. 120, 125, 126 ЗК України, ст. 234 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про власність".

Також з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, що знаходиться на АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель (споруд) (присадибна ділянка) та ведення особистого підсобного господарства, є особистою власністю померлого.

Отже, спірна земельна ділянка відноситься до спадкової маси та підлягає поділу між трьома спадкоємцями в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Проте апеляційний суд своїм рішенням фактично визнав право власності за двома особами на одну земельну ділянку.

При цьому, визнаючи решту земельної ділянки площею 1117,7 кв. м спадковим майном, суд апеляційної інстанції не врахував державний акт на право приватної власності на землю від 8 квітня 1998 року, згідно з яким загальна площа земельної ділянки 1329,40 кв. м, а 13/25 часток - 691,29 кв. м.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив правильне рішення.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2014 року скасувати, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.