Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Кадєтової О.В., Наумчука М.І.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 15 травня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11083021000 від 23 листопада 2006 року, скасування заборони на відчуження транспортного засобу марки Honda Acсord 2.0, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала відсутністю згоди на укладення її чоловіком відповідачем ОСОБА_7 оспорюваних кредитного договору та договору застави, на підставі яких останній придбав транспортний засіб, перебуваючи з нею в шлюбі.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 14 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 15 травня 2014 року вказане рішення скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано договір між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_7 про надання споживчого кредиту та заставу майна від 23 листопада 2006 року № 11083021000 в частині розділу 2 та розділу 9 недійсним. Скасовано заборону на відчуження транспортного засобу марки Honda модель Acсord, державний номер НОМЕР_1.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з дотримання сторонами кредитного договору при його укладенні положень ч. 1 ст. 202, ч. 1-5 ст. 203, 215 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з відсутності згоди позивача на укладення договору про надання споживчого кредиту та застави майна, що в силу ч. 3 ст. 65 СК України, ст.ст. 217, 578 ЦК України та ст. 6 Закону України "Про заставу" тягне визнання його недійсним в частині окремих положень, які містять елементи договору застави.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 23 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_7 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11083021000, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику (відповідачу ОСОБА_7), а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 36 853 швейцарських франки та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором, що за курсом НБУ, на день укладення договору становить еквівалент 151 097, 30 грн (а.с. 6-14). За використання кредитних коштів встановлена процента ставка в розмірі 8,2% річних. Термін повернення кредитних коштів визначений 23 листопада 2013 року.

Відповідно до п. 1.4 договору кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме: на придбання автомобіля марки Honda Acсord 2.0, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

За змістом п. 2.1 договору позичальник, зокрема, передає у заставу, а банк приймає наступне рухоме майно, а саме - транспортний засіб марки Honda Acсord 2.0, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк", останній набув право вимоги за кредитними зобов'язаннями відповідача ОСОБА_7 (а.с.17-18).

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_7 та позивач ОСОБА_6 з 31 серпня 1996 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить копія свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 21).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 щодо визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції дійшов вірного та ґрунтовного висновку, про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору, оскільки за змістом п. 1.4, 2.1 договору кредит надавався позичальнику для його особистих потреб, умовою надання кредиту є безпосередньо придбання автомобіля та цей автомобіль і передавався в заставу, тобто цільовим призначенням кредитних коштів було саме придбання автомобіля, з одночасною передачею його в заставу кредитодавцю.

Зміст оспорюваного договору не суперечить чинному законодавству, при його укладенні волевиявлення його сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони мали необхідних обсяг цивільної дієздатності, а отже підстави для визнання його недійсним відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у апеляційного суду були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та заставу майна.

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 15 травня 2014 року скасувати, а рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 14 березня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.